ГУМОР І САТИРА

Перець 1952 №22 Сторінка 3

/ Перець /Журнал перець / Рік 1952 / № 22 / Сторінка № 3

Перець 1952 №22 Сторінка 3. Леонід ЛЕНЧ Ілюстрації Г. ВОЛОДЬКА Який він на вигляд, наш кашовар? запитав Зубков. Та все такий самий: худий, сумирний, ніс як руль, тільки ніби ще подовшав. Виліз я з кабіни, оглянув мотор: іскра є, запалювання справне. Питаю: «Ти подачу перевірив?» «Ні». «Який же ти після цього водій, голова садова? Дай шланг!» Узяв шланг, продув мотор запрацював. П’яти хвилин не минуло. Він чухає потилицю: «А я, каже, вже хвилин сорок порпаюсь!». Побалакати нам не було коли: обидва поспі- шали. Я його адресу записав, запрошував у гості. А працює він на ткацькій фабриці. Водієм? запитав Зубков. Гадаю, що на «персоналці» у директора або в головного інженера. Та який він там водій, сам подумай! Лихо саме. Не сьогодні-завтра виженуть. Довго говорили друзі про цю зустріч, жаліли бідолагу Сухон-кіна, який, видимо, відстав од товаришів, не зумів вийти на широкий життєвий шлях, пригадали фронтові часи, остаточно розчулились, і Ковров заявив: Я вважаю, що ми повинні, допомогти нашому бойовому товаришеві. Наш обов’язок зробити із Сухонкіна справжнього водія. Візьмімо його на буксир, Ваню, будемо вчити! Візьмімо, Васю, відразу погодився з другом Зубков. -Просто зразу підемо до нього й візьмемо. Жінки запротестували були, мовляв, пізно вже, але Ковров і Зубков так рішуче підвелися з-за столу, що Клава з Льолею притихли. Жінки зосталися вдома, а чоловіки поїхали до Сухонкіна. Ковров і Зубков шофери, москвичі потоваришували ще під час війни. Багато тисяч кілометрів пробігли їхні полуторки, багато разів доводилося друзям лежати в кюветах, слухати всім своїм приголомшеним єством огидне завивання бомб, бачити краєчком ока, як злітають у небо фонтани землі, як мер-зотник-пікірувальник, промахнувшись у перший раз, заходить удруге і люто гарчить Кашовар зустрів друзів привітно, познайомив із своєю дружиною Антоніною, показав дворічну Майю, що спала вже міцним сном, і запросив до столу. Моторна Антоніна швиденько приготувала все потрібне для зустрічі старих бойових друзів. Сухонкін запропонував тоста за щасливу зустріч, але Ковров зупи- мотором: «Дістан-у-у, дістан-у-у, діста- Ні, не дістав! Ковров і Зубков, «побувавши за кордоном» разом з усією Радянською Армією, повернулися цілісінькі й незаймані, з медалями на всі груди до рідної Москви, демобілізувалися і разом узялися за роботу на будівництві нових житлових будинків у столиці. У вихідні дні друзі обов’язково зустрічалися: або Ковров із дружиною Клавою та дітьми Льошею й Нюрою прийде до Зуб-кова, або Зубков із своєю Льолею й сином Альошкою (народився вже після війни) завітає в гості до Коврова. А то в театр зберуться або в кіно. А літом обов’язково на лоНо природи: в Сокольники, в Ізмайлово, або по каналу теплоходом у Березовий Гай, або в Сонячну Поляну. Сядуть на чистому повітрі, дивляться на блакитну воду каналу, на білі вітрила спортивних яхт, на своїх дітлахів, що граються собі На березі, - і пово- нив його й промовив: Зачекай, кашоваре! Спочатку ми маємо щось тобі сказати. Ми з Ванею допомагатимемо тобі, май це на увазі! Ми тебе, Петю, на буксир беремо! підтвердив Зубков. Сухонкін заблимав очима, але нічого не відповів. Мотор із нами будеш вивчати у вихідні дні! вів далі Ковров суворо, по-старшинському. А то який же ти водій, коли дрібниць не розумієш. Ти мені пробач, але за вчорашнє тебе, Петю, слід було б довгим твоїм носом у подачу потикати. Тепер, Петю, не можна без технічних знань! підхопив Зубков. Час не той. Вчитися тобі треба! Рости! Тим паче, що ти на персоналці працюєш! На якій «персоналці»? спитав Сухонкін, все ще блимаючи очима. - Я на фабриці наладчиком верстатів працюю, а не водієм. - Стривай, а машина чия? Машина моя власна! відповів Сухонкін. За премію леньки розмовляють. Хороше! скаже Вася Ковров. Чудесно! - ствердить Баня Зубков. А чому хороше? Можеш…

Бібліотека | Журнал перець | Контакт | Зиз | Карикатури | Комар | Лис Микита | Сатира

Copyright © 2021-2026 "Перець - гумор і сатира"