ГУМОР І САТИРА

Перець 1952 №12 Сторінка 9

/ Перець /Журнал перець / Рік 1952 / № 12 / Сторінка № 9

Перець 1952 №12 Сторінка 9. ПО ТОЙ БІК БЛАГОУСТРОЮ Башта обіцяє стати колись дуже красивою, величною спорудою. Жаль тільки, що харків'янам обіцяного дуже довго доводиться чекати. Сьомий рік росте споруда на будинку виконкому Харківської міськради, а все лишається невідомим, коли ж вона дійде свого повного росту і краси запроектованої... «Башти, величезні, колосальні, необхідні в місті», справедливо говорив колись Микола Васильович Гоголь. І з гіркотою зауважував: «У нас здебільшого обмежуються висотою, яка дає змогу оглянути саме тільки місто»... Про харківську башту цього не скажеш. Вона дасть змогу виконкомові оглянути хазяйським оком не саме тільки місто, а й околиці його, далекі й близькі. А буде це приблизно так... Звідки ж наступить та чорна хмара? З сусідньої електростанції, з ТЕЦ-3. Директор тієї станції т. Кіреєв, коли чує пісню «У сусіда хата біла», мимоволі скептично посміхається. Таких сусідів у нього не було та поки що і не може бути. Якому завгодно сусідові найбільшу хату його підприємство може перетворити на кузню! Закутує ТЕЦ димом селище ім. Артема, засипає його вугільним порохом та сажею, і поки що навіть у віддаленому майбутньому не обіцяє встановити сажовловлювачів на котли. Так що на селищі світлішає тільки тоді, коли віють вітри, віють буйні у бік сусіда! І запише виконком ще один пункт до своєї нової постанови. ЗА КРУТОЮ ГОРОЮ ТЕЧЕ, НА ЖАЛЬ, РІЧКА... Збереться виконком у найбільшій залі, під самісіньким куполом башти, запросить на нараду директорів підприємств, відчинить вікна на всі чотири сторони і почне вивчати та розглядати околиці Харкова. Як на долоні, простелеться перед ним селище імені Герцена, що розляглося ген за заводом транспортного машинобудування, за крутою горою, понад яром-долиною. Не дуже далекий, але забутий край! Не доходить до нього ні автобус, ні трамвай; та не кожен і піший-пішаниця в дощову годину може добратися до нього від останньої трамвайної зупинки. Треба мати душу відважного мореплавця, витримку безстрашного альпініста, най-міцніші гумові чоботи з метровими халявами, щоб подолати всі стихійні перешкоди на шляху до селища. На добрих три кілометри простяглося воно, багато там вулиць (до речі, названих в основному іменами класиків світової літератури та музики Байрона, Гюго, Моцарта, Шуберта), але на одну тільки вулицю Байрона зглянулись батьки міста: почали було на ній прокладати бруківку, навезли каменю, забрукували метрів п’ятсот дороги, та на тому камінні й спіткнулись. Вирішили, очевидно, замінити недовезений камінь кам’яною байдужістю. Не побачить виконком над тією дорогою ні шевської, ні кравецької майстерень, ні парикмахерської, ні дров’яного, ні вугільного складів... Клубу теж не побачить. І запише виконком перший пункт нової постанови. «СПИНКА-ДЕШЕВИНКА!» А записавши той пункт, приглянеться пильно виконком і до другого, сусіднього, населеного пункту до селища імені Артема, в якому мешкають робітники заводу транспортного машинобудування. Знайшовши в ньому багато похвального й хорошого, полюбувавшись крамницями і побутовими установами, зеленими насадженнями біля більшості будинків, асфальтованими доріжками і взагалі високою культурою селища, запитає виконком директора заводу т. Петухова: А що то, Костянтине Дмитровичу, за спинки? Для чого це ними оточили будинки? То парапет!- схопиться з місця начальник житлово-комунального відділу заводу Шунько Микола Федорович. Як це розуміти? А так, що спинка-дешевинка! браво відрапортує Микола Федорович. Ми зробили огорожі з старих ліжок... Щоб добро не пропадало... І щоб дерева не ламали... А куди ж поділися чотири тисячі дерев, висаджених останнім часом в селищі? Осипалось з них листячко, та й понесла вода, зітхне директор заводу. Повернулися до них, молодих та зелених, наші комунальники залізними спинками, та й... Винна наша міліція! гукне з-за спинки…

Бібліотека | Журнал перець | Контакт | Зиз | Карикатури | Комар | Лис Микита | Сатира

Copyright © 2021-2025 "Перець - гумор і сатира"