ГУМОР І САТИРА

Перець 1952 №18 Сторінка 7

/ Перець /Журнал перець / Рік 1952 / № 18 / Сторінка № 7

Перець 1952 №18 Сторінка 7. ІДЕ ти на мою голову взявся?.. І яка нечиста сила штовхнула мене вийти за тебе заміж? І коли вже закінчаться мої муки з отими переїздами?.. Так бурхливо починається день у квартирі Федора Гребінки. З шафи до чемоданів летять плаття. блузки, сорочки, комірці, піджаки, галстуки... У цей час сам господар удавано байдуже намилює собі підборіддя. Де я на твою голову взявся? питає він. Яка нечиста сила штовхнула тебе вийти за мене заміж? Не скажу. Не знаю. Не цікавився цим. Якщо в тебе будуть запитання про механізми управління крокуючого екскаватора або про його електрообладнання, будь ласка, це я добре знаю. Можу прочитати цілу лекцію. Коли кінчаться твої муки з переїздами, теж скажу точно: ніколи! Ніколи?! дружина сплескує руками. Я краще за тебе знаю, що ніколи!.. А я хочу, щоб цьому вже був край! Чуєш?! Шуро! з докором говорить Федір, беручись за бритву. Ну, чого ти лементуєш? Зачини хоч вікна. Голосок у тебе, слава богу, як у потужного репродуктора. Все селище сполохаєш. Говори тихіше, чутність і так цілком задовільна... Шура не замовкає, але тон трохи збавляє. Вона підходить до відчиненого вікна. За ним у садку цвітуть жоржини. Тихо шелестить соковите листя молодих яблунь і слив. А далі, за дахами нових чепурних будинків, поміж зеленню молодих дерев злегка бринить у ранковому тумані вода. Десь обзивається пароплав. Його гудок кілька разів повторює луна. Серце Шури м’якшає, коли вона дивиться на цю красу. На очах виступають сльози. Немає в тебе серця, Федю! каже вона. От і чудово! підхоплює він. Тепер я гарантований від пороку та інших сердечних неприємностей. Жартівливо-глузливий тон чоловіка злить Шуру. Ти все кепкуєш. А в тебе й справді немає душі. Пробув тут два роки і без вагання летиш далі, мов зозуля. Тобі чцо сів у вагон і бувай здоров!.. Вона повертається до чоловіка. Федір мовчить і старанно орудує бритвою. Шурі здається, що на всі її слова він реагує так, як байдужі стіни кімнати. Ні, сваркою його не діймеш. І вона вдається до лірики. Сам своїми руками створив таку красу і покидаєш її без жалю... Для чого таку тонку струну взяла? У мене ж немає серця. Федю! Шура підходить до чоловіка, обіймає його, Федю, пам’ятаєш, коли ми приїхали сюди, тут же нічого не було. Степ та степ кругом і все. А тепер вулиці, тротуари, сади, клумби, сквери, море! От розвела ніжності, а я порізався. Море, квіти! У мене може є щось більше на душі, та й то не кисну. Який канал прорили, у який граніт береги вбрали, воду на сухі поля пустили на віки вічні! Здається, зроду не пішов би звідси, приріс би, як гранітна скеля. А от доводиться... Того й доводиться, що ти безсердечний, знову спалахує Шура. Ти не тільки квітів, ти й каналу не любиш. Вирив землю своїм екска- ватором, пустив воду і все... А я кожну яблуньку, кожну квіточку власними руками садила. Павло СТЕНДИК З кожною билинкою тут подружилася. Як же я без них житиму? Ти розумієш, як мені тяжко розлучатися з ними? Вона ще довго розповідає чоловікові про те, як через кілька років почне родити їх садок, як цвістимуть квіти під вікнами будинку. Чи ти не міг спокійнішої професії вибрати? Був би собі, скажімо, слюсарем або токарем. Ну, чим погані професії? П’ять років, як побралися, і вже на третє місце переїжджаємо! Ото б радість була, посміхається Федір, коли б я квочкою сидів на одному місці. Та чи розумієш ти, яка у мене професія?! Я ж на передньому краї…

Бібліотека | Журнал перець | Контакт | Зиз | Карикатури | Комар | Лис Микита | Сатира

Copyright © 2021-2026 "Перець - гумор і сатира"