Журнал Перець
ГУМОР І САТИРА

Журнал Перець 1953 №13 Сторінка 2

Журнал Перець 1953 №13 Сторінка 2. Мал. К. АГНІТА Добрий був би тік, якби не тік!.. ЛАТУННИЙ РАДІАТОР І ЗАЛІЗНИЙ ДАЦЕНКО Був чудовий весняний ранок. На подвір’я Роменської міжрайбази Автотракторозбуту в’їхала автомашина. З кабіни вийшов технік Роменської міжрайонної майстерні капітального ремонту. Настрій у нього був ще кращий, як ранок. «Оце, думав він, одержу все, що треба, і як візьмемось, так усі колгоспні автомашини відремонтуємо...» Почав технік виписувати деталі. Дійшов до радіатора. А старий радіатор ви привезли? запитав директор бази т. Новиков. Привіз, відповів технік. А який він? Залізний. - Не прийму. І нового не дам. Здайте латунний, тоді дам. Хороший настрій техніка почав затьмарюватися. На щастя він побачив на подвір’ї бази заступника керуючого Сумською обласною конторою Головавтотракторозбуту т. Даценка і кинувся до нього. Директор бази не видає мені радіатора бо я взамін привіз залізного, сказав технік. І правильно робить, що не дає, відповів Даценко. А де ж я візьму латунного, коли на машині стояв залізний? А ви не беріть у ремонт автомашин із залізними радіаторами. Так що ж нам робити? Не ремонтувати? А яке мені діло. Не ремонтуйте. Настрій у техніка остаточно захмарило. Справді: яке діло Даценкові до того, що колгоспні автомашини стоять? Яке йому діло до того, що цими машинами треба буде хліб вивозити? Залишилось додати. На Роменській базі одних деталей гори навалено, так що на десять років вистачить, а других і на показ не знайдеш. Як видно, й до цього Даценкові діла немає. Для якого ж тоді діла сидить він в Автотрак-торозбуті? Т. ТУПЧЕНКО. Лист А. Г. М’ЯКОМУ директорові Рава-Руської МТС на Львівщині Здоровенькі були, Амвросію Григоровичу! Коли б оцей знедолений самохідний комбайн (див. фото) умів сам не тільки ходити, а й говорити, він крикнув би на все своє залізне горло; Рятуйте, грабують серед білого дня! Він розповів би сумну й обурливу історію про те, як по злій волі однієї людини він, самохідний красунь і трудяга, потужний степовий корабель, став немічним інвалідом. Та ще коли? В гарячу літню пору, перед самісіньким виходом на широкі простори колгоспних ланів! Але навіть самохідні комбайни, на жаль, не вміють говорити. Тому доводиться мені за них сказати слово. З тієї ж причини й пишу вам цього листа. Даю слово честі, Амвросію Григоровичу, що мене не здивував би так удар грому серед ясного неба, як здивувало повідомлення, що скривдили безсердечно отого комбайна по вашій волі, за вашим наказом. Я б ніколи не повірив, що директор машинно-тракторної станції може бути анти-механізатором, що він…


 Copyright © 1922-2024 "Перець"