Журнал Перець
ВЕСЕЛА РЕСПУБЛІКА

Журнал Перець 1953 №08 Сторінка 3

Журнал Перець 1953 №08 Сторінка 3. Ярослав ГАЛАН ЛЬВІВ НАПЕРЕДОДНІ а Дорогий товаришу! Коли ви покидали Львів, були останні пізні сніговії, тепер у Львові травень, перед університетом квітнуть каштани і бози. А це ж було недавно, якось раптом прийшла буйна і сонячна весна. А втім це було й минулого року, тільки не було ще тоді таких насправді весняних днів, коли пахне в повітрі бурею, що бувала досі раз тільки на сторіччя. У Львові і в цілій країні стрімголов падає барометр. Незабаром, товаришу, привітаємо бурю... Це буде завтра. А сьогодні для велетенської більшості неймовірно важке і злиденне. Давніше безробітні гуртувалися біля біржі праці й під пам'ятником Собесь-кого на Валах, тепер розбрелись по цілому місту. Ходять бліді, обдерті і мовчазні, кружляють біля фабрик, крутяться по великих подвір'ях, де рік-два тому мав хтось щось на щось будувати, щоб вкінці з гнітючою втомою в колінах сісти десь на засміченій вуличній лавці й дрімати хто до заходу сонця, хто до другого ранку. На Валах і в Поєзуїтському парку на кожній лавці побачите бліду людину, що сховала бороду в ковнір і спить тривожним нездоровим сном, який трапляється в істот, що їх організм негоден вже терпіти знущання над собою. Я бачив сьогодні в парку молодого хлопця, що нагнувсь із лавки додолу, хотів ремінчик у черевикові зав'язати. Довго, як неживі, плутались пальці, вкінці хлопець похилився ще нижче й зомлів. Ремінець так і остався незав’язаний. Між безробітними крутяться гієни. Збереться невеличкий гурток, балачкою горе розважають, і тут же у гуртку сіренька падлючка з'являється, мала падлючка й непомітна, розвішує вуха й гіркі міцні слова ловить. Вдається почути щось небезпечне падлючка зайчиком у близькі ворота шугає, там панові з глибоким брилем звіта подає й за кілька хвилин гурток одним бідніє, тане й росте в іншому місці. І там теж уже на стійці сіренька падлючка. ...Мруть люди без праці. Тільки деколи прочитаєте в часописах: що такий-то чи та-ка-то зі злиднів самогубством покінчили. Ні, вони мруть непомітно, нечутно і про це знає тільки їх рідня і брати по недолі. Мре робітничий народ по сутеринах, смітниках і парках, і коли темноблакитний*) з лавки або смітника нажене, здіймається з міцним прокльоном на устах і бреде на інший смітник, на іншу лавку. ...Вечорами на Валах тихі балачки йдуть. Про таку близьку і далеку робітничу країну, де і влада, і воля, і праця, і п’ятирічка. 1 скупі цифри про успіхи соцбудівництва, що їх вряди-годи подає преса, виростають тут трохи не до казки-легенди. Під зоряним небом до пізньої ночі гуторить львівська біднота про замкнену на тисячу замків свою любов, надію й свої гордощі. П’ятикутною зіркою промінює по всьому світу п'ятирічка. Є ще у Львові такі, що працюють. Як вони живуть, це ви знаєте, лиш ніхто не знає, як житимуть, коли їм обітнуть з нужденної плати ще 12 15 процентів. А це зовсім певне. Щоб могти боротися як слід, треба, звичайно, боротися організовано, а профспілки в руках Гавзнерів**). Кожне слово протесту однозначне з позбавленням праці, а тоді біржа праці і пазурі темно-блакитних. Та, незважаючи на це, підіймається грізна хвиля. Усе могутніше лунає і Польський поліцай. Один з ватажків соціал фашизму. масовий протест по фабриках і верстатах. Глухі громи перед близькою бурею. Не знаю, чи вам відомо, що недавно об-низнли державним урядникам плату на 15 процентів (народним учителям ще більше). Мені довелося балакати з залізничниками. Питаю одного кондуктора, як це вони могли погодитися на знижку плати при зрості дорожнечі. «Мало! Повинні були обнизити на п'ятдесят процентів, щоб бідний народ вкінці доглупався, що тільки оце (тут стиснув кулака) зможе підвищити плату. Наші потяги ми скеруємо на схід». Це, товаришу, говорив кондуктор з двома розетами на ковнірі. Цікавитиме вас, звичайно, як виглядав Перший травень. Звичайно, у нас є два Перші травні. Один з Гавзнером і Генкеви-чем на чолі, другий... про другий пізніше. Цей перший мав багато прапорів з срібними вірлами та бляшані таблиці з стисненими на згоду руками. Оркестр грав австрійського кавалерійського марша «Альте камераден» і бадьоро марширували до такту по бруківці пепеесівські бюрократи, по тротуарі святочно вимиті шпики. ...На вулицях не було ні одного темнобла-китного. Вони сотнями юрбились у недалеких подвір’ях, з сталевими шоломами на головах і гумовими палками, захованими глибоко в рукави. Вони чекали на цей інший травень. І він. хоч гнаний з вулиці на вулицю, з кута в кут, все ж таки прийшов. Хтось сміливий розгорнув прапора. На нього накинулись юрбою посіпаки й заволікли в недалеке подвір’я, де товпились у нудьзі темноблакитні шоломи. Тоді вилітали з рукавів гумові палиці і била ціла сотня заїло, по-звірськи. За хвилину приводили другого, третього й четвертого і до пізньої пори ляскали тверді гумові палки. За…


 Copyright © 1922-2024 "Перець"