Журнал Перець
ВЕСЕЛА РЕСПУБЛІКА

Журнал Перець 1953 №09 Сторінка 3

/ Журнал Перець /Архів / Рік 1953 / № 09 / Сторінка № 3
Журнал Перець 1953 №09 Сторінка 3. Ярослав ГАШЕК Ілюстрації В. ГРИГОР’ЄВЛ (АМЕРИКАНСЬКА ГУМОРЕСКА) Міс Мері сказала містеру Вільсону: Дорогий містер Вільсон, поговоримо по щирості. Завтра ми з вами будемо вже молодим подружжям. Але кожен із нас не без гріха. Давайте, отже, відверто розповімо один одному про своє життя. Звичайно, починати мені? спитав містер Вільсон. Починайте, відповіла міс Мері, тільки не крийтесь. Гаразд. Містер Вільсон запалив сигару, зручніш умостився в кріслі і почав: Народився я, люба Мері, в Канаді, в Мер’є. Батько мій був відомою людиною. Він наганяв жах на всю округу. Хоч мені було тільки п’ять років, але я добре пам’ятаю, як мого батька посади- ли тоді на десять років у тюрму. Батько умів заробляти гроші. Униз від Мер’є, до самих озер, не було більш-менш заможної людини, яка б не пам’ятала банди батька Вільсона. Грабуючи багатих фермерів, він заробляв для нас досить грошей. Пам’ятаю, батько зробив мені, чотирирічному хлопчикові, найкращий подарунок на іменини: він узяв мене того дня до озера, щоб я на власні очі побачив, як грабуватимуть купця. «Через рік я візьму тебе знову з собою», обіцяв він, але, на жаль, не зміг додержати слова, бо його, як я вже сказав, посадили в тюрму. На суді він тримався спокійно й по оголошенні вироку сказав: «Панове. дякую вам од імені своїх дітей. Щодня я в середньому витрачав по два долари. Рік має 365 днів. отже, протягом року я витратив би 730 доларів. А протягом десяти років 7.300 доларів. Дякую вам ще раз. панове. за ці 7.300 заощаджених доларів. Ура!». Господарство перейшло тепер до рук матері. Вона поклала собі переїхати в місто. Але це було зв’язано з деякими труднощами треба було продати ферму, за яку мати правила більше грошей, ніж вона була того варта. Тоді мати просто застрахувала ферму, а запаси всякого збіжжя таємно продала. Мені було шість років, коли мати покликала мене й сказала: Любий хлопчику, незважаючи на твої молоді роки, ти кмітлива дитина. Я гадало, що твій батько буде дуже радий за тебе. Скажи, любий, ти б хотів побачити велику пожежу? Розумієш, таку пожежу, щоб тут палало все навколо і навіть наш будинок? Я б дуже хотів побачити щось подібне. відповів я матері. Ти мріяв мати одну коробку сірників, так от тобі цілих п’ять коробок. сказала вона. Якщо це тобі подобається, піди в сарай і запали там трохи соломи. Тільки гляди мені нікому ані пари з уст, бо коли татко повернеться з тюрми, він уб’є тебе, розумієш, застрелить, як негра. Я підпалив ферму. Ми заробили на тій пожежі 60 тисяч доларів. У нагороду за це мати купила мені біблію у вишуканій шкіряній палітурці один квадратний сантиметр цієї шкіри коштував 1 долар 25 центів. Це, як казали, була шкіра одного з вождів індійського племені сіуксів. Але пізніш ми переконалися. що той вождь живий і що торговець бібліями нас обдурив. Переїхавши до Нью-Йорка, моя мати твердо вирішила стати власницею великого цирку, де виступатимуть справжні індійці. Вона оголосила в усіх західних газетах і журналах, що набираються індійці з пристойними зовнішніми даними і хорошими голосами. Таких індійців зголосилося тридцять і серед них (треба ж було такому трапитись!) вождь племені сіуксів на ім’я Годедлеско. або Дзвіночок той самий індієць, що його шкіру продав нам торговець бібліями. Моя мати закохалася в цього індійця, і в мене незабаром з’явилися братіки-двійнята з трохи бронзовим відтінком шкіри, втішні сіукси-канадці. Мені було тоді вісім років. Годедлеско не захотів, щоб братіків годувала своїм молоком француженка (моя мати була француженка з Канади), бо французи в той час розстріляли кількох індійських бунтарів. Для братіків найняли мамку-не-гритянку. І сталося так. що Годедлеско закохався у ту негритянку. Коли мені стукнуло дев’ять років, він утік з нею на Захід, розірвавши контракт з моєю матір’ю. Вона негайно ж звернулася до суду. Годедлеско був затриманий в одному місті і при побаченні брутально вилаяв мою матір. Вона вихопила пістолет і тут же поклала його на місці. Суд виправдав мою матір. Після того її цирк став найпопулярнішим видовиськом у Нью-Йорку й Брукліні. За 50 центів вхідної плати вона демонструвала публіці мене, бо це я на її судовому процесі кричав: «Якщо ви засудите мою маму, я перестріляю всіх присяжних засідателів і суддів з дев’ятої, десятої й одинадцятої вулиць!..» Я захоплена вами, містер Вільсон! вигукнула Мері. Потім, говорив далі містер Вільсон. у десять років, взявши дома 10 тисяч доларів, я втік із Брукліна з дев’ятирічною дівчинкою. Ми довго йшли вздовж річки Гудзон угору. Інколи зупинялися під яким-небудь деревом. трохи відпочивали, обнімалися, цілувалися і називали одне одного ласкавими словами. Любий мій Вільсон! аж сяяла Мері. Якісь мужчини за Олдбеєм, продовжував Вільсон. побачивши, що я міняю стодоларову кредитку, напали на нас, забрали всі гроші і кинули обох у річку. Дівчинка одразу пішла на дно. бо в неї була занадто ніжна голівка, а удар молотком, який вона дістала від тих мужчин, був занадто сильний. Я ж. хоч і мені теж було провалено голову, вибрався на берег і надвечір доплентався до якогось селища, де мене пригрів місцевий священик. Забравши в нього всі його заощадження, я --« «-.... чої станції поїхав до Чікаго... Дайте мені вашу руку! вигукнула Мері. Отак! Яка Вільсон, що ви будете моїм чоловіком! Потім, вів далі Вільсон, я вже поклався виключно стильник. у дванадцять теж, а в тринадцять я вже стояв перед судом за…

Бібліотека | Архів | Контакт | Зиз | Карикатури | Комар | Лис Микита | Обкладинки | Про Перець | Рейтинг

 Copyright © 1922-2024 "Перець"