Перець
ГУМОР І САТИРА

Перець 1953 №06 Сторінка 4

Перець 1953 №06 Сторінка 4. До 85-річчя з дня народження О. М. Горького М. ГОРЬКИЙ ...Він прийшов до мене пізно увечері і, підозріло оглянувши мою кімнату, неголосно спитав: Чи можу я поговорити з вами півгодини на самоті? В тоні його голосу і в усій сутулуватій, ху- . дій постаті було щось таємниче і тривожне. : Він сів на стілець так обережно, наче боявся, що стілець не витримає його довгих і гострих кісток. Ви можете спустити штору на вікні? тихо спитав він. Будь ласка! сказав я і зараз-таки виконав його бажання. Вдячно кивнувши мені головою, він підморгнув у бік вікна і ще тихше сказав: Завжди стежать. Хто? Репортери, зрозуміло. Я уважно подивився на нього. Одягнений ду -же пристойно, навіть франтувато, він, усе-таки, справляв враження бідняка. Його лисий, незграбний череп блищав скромно й коректно. Чисто виголене, дуже худе обличчя, сірі, на-півприкриті світлими віями очі, що провинно усміхалися. Коли він підводив вії і дивився просто в обличчя мені, я почував себе перед якоюсь туманною, неглибокою порожнечею. Сидів він, підібгавши ноги під стілець, поклавши долоню правої руки на коліно, а ліву, з капелюхом-котелком у ній, опустивши долі. Довгі пальці на руках трохи тремтіли, кутки щільно стиснутих губ були втомлено спущені ознака, що ця людина дорого заплатила за свій костю м. ' Дозвольте вам відрекомендуватися, зі- тхнувши і поглянувши скоса на вікно, почав він. я, так би мовити, професіональний грішник... з Я вдав, що не дочув його слів, і зовні спокійно спитав: і Як? Я професіональний грішник, повторив він слово в слово й додав: моя спеціальність злочини проти суспільної моралі... В тоні цієї фрази звучала тільки скромність, я не побачив навіть тіні каяття в словах і на обличчі. Ви... чи не хочете склянку води? запропонував я йому. Ні, дякую вам! відмовився він, і провинні очі його зупинилися на моїй постаті. Ви, здається, не зовсім ясно розумієте мене? Ні, чому ж? відказав я, приховуючи, за прикладом європейських журналістів, неуцтво під машкарою розв’язності. Та він мені, очевидно, не повірив. Похитуючи капелюхом у повітрі і скромно усміхаючись, він заговорив: Я наведу вам кілька фактів з моєї діяльності, щоб вам було зрозуміло, хто я... Тут він зітхнув і похилив голову. Я знову був здивований тим, що в цьому зітханні була тільки втома. Пам’ятаєте, почав він тихо, похитуючи капелюхом, в газетах писали про людину... тобто про п’яницю? Скандал у театрі? Це пан з першого ряду, який під час патетичної сцени підвівся, надів капелюха і по- * чав гукати візника? спитав я. Так! підтвердив він і чемно додав: це я. Замітку під заголовком «Звір, кат дітей» теж я викликав, як і іншу «Чоловік, що продає свою дружину»... Чоловік, що чіплявся на вулиці до дами з нескромними пропозиціями, це теж я... Взагалі про мене пишуть не менше одного разу на тиждень і кожного разу, коли треба довести зіпсованість звичаїв... Все це він сказав неголосно, дуже виразно, але без хвастощів. Я нічого не розумів, але ме ні не хотілося показати йому цього. Як усі письменники, я теж удаю, ніби знаю життя і людей, як своїх п ять пальців. Гм! сказав я тоном філософа. Що ж, ви маєте приємність від усього цього? Коли я був молодий це цікавило мене, не приховаю, відповів він. Але тепер мені вже сорок п’ять, я жонатий, маю дві доч-; ки... В такому стані дуже незручно, коли вас два-три рази на тиждень змальовують в газе- ; тах, як джерело пороку і розпусти. Завжди сте-; жать за вами репортери, щоб ви точно і вчасно виконували свої обов’язки... Я закашлявся, щоб приховати свій подив. Потім тоном співчуття спитав: Це у вас хвороба? Він заперечливо хитнув головою, помахав собі на обличчя капелюхом, як віялом, і відповів: Ні, професія. Я вже сказав вам, що моя спеціальність дрібні скандали на вулицях і в прилюдних місцях... Інші товариші в нашому бюро роблять більш відповідальні й великі діла, наприклад: зневаження релігійного почуття, розбещення жінок і дівчат, крадіжки не більш як на тисячу доларів... Він зітхнув, оглянувся навколо й пояснив: Та й інші злочини проти моралі... а я роблю тільки дрібні скандали... Він говорив, як ремісник про своє ремесло. Це мене починало дратувати, і я саркастично ; спитав: Вас не задовольняє це? Ні! просто відповів він. І Його простота обеззброювала і збуджувала гостру цікавість. Помовчавши, я поставив йому запитання: Сиділи в тюрмі? Три рази. А взагалі я орудую в межах штрафу. Але штрафи платить, звичайно, бю- ро... пояснив він. Бюро? мимоволі повторив я. О, так! Погодьтеся, що мені самому немож- ливо платити штрафи! з посмішкою сказав він... П’ятдесят доларів на тиждень це дуже небагато для сім’ї з чотирьох душ... Дайте мені подумати про це, сказав я, підвівшись з стільця. ; Будь ласка! погодився він. Я почав ходити по кімнаті туди й сюди повз нього, напружено пригадуючи всі форми психічних захворювань. Мені хотілося визначити характер його хвороби, але я не міг. Було ясно одно це не манія величності. Він стежив за мною з чемною усмішкою на худому, виснаженому обличчі і терпляче чекав. Отже бюро? спитав я. зупиняючись проти нього. Так, сказав він Багато службовців? В цьому місті 125 чоловіків і 75 жінок... В цьому місті? Виходить... і в інших містах теж бюро? . У всій країні, певна річ! сказав він, поблажливо усміхаючись. « Мені стало жалко себе. Але... що ж вони... нерішуче спитав я, що ж вони роблять, ці бюро? Порушують закони моралі! скромно відповів він, встав з стільця, сів у крісло, потягнувся і з відвертою цікавістю почав розглядати моє обличчя. Очевидно, я здавався йому дикуном, і він переставав соромитися. Хай йому чорт! подумалося мені. Не треба виявляти, що я нічого не розумію... І, потираючи руки, я жваво сказав: Не цікаво! Дуже цікаво! Тільки... навіщо це? Що? усміхаючись, спитав він. Та ці бюро для порушення законів моралі? Він засміявся добродушним сміхом доросло-1 го над глупотою дитини. Я подивився на ньо- го і подумав, що. справді, джерелом усіх неприємностей у житті є неуцтво. Як ви гадаєте, треба жити, га? спитав він. Звичайно! І треба жити приємно? О, певна річ! ! Ця людина підвелася, підійшла до мене й ляс-І нула мене по плечу. А хіба можна тішитися життям, не порушуючи законів моралі, га? Він відступив від мене, підморгнув мені, знову розкинувся в кріслі, як варена риба на блюді, вийняв сигару й закурив її, не спитавши мого дозволу. Потім провадив далі: Кому приємно їсти полуниці з карболовою кислотою? І І він кинув запаленого сірника на підлогу.; Це вже завжди так, усвідомивши свою пе- ревагу над ближнім, людина зразу стає свинею щодо нього. Мені важко зрозуміти вас! признався я, дивлячись йому в обличчя. Він усміхнувся і сказав: Я був кращої думки про ваші здібності... Стаючи дедалі вільнішим у своїх манерах, він струсив попіл своєї сигари просто на під- логу, напівзаплющив очі і, слідкуючи крізь віїі за струмками диму своєї сигари, заговорив тоном знавця справи: мало обізнані з мораллю ось що я я інколи стикався з нею, скромно я. Ви бачу... Ні, відказав Він вийняв сигару з рота, подивився на кі нець її й філософськи сказав: Вдаритися лобом об стіну це ще не означає вивчити стіну. Так, я згоден з цим. Але чомусь я завжди відскакую від моралі, як м’яч від стіни... Тут видно недостатність виховання! сказав він по-резонерськи. Дуже можливо, погодився я. Найвідчай-душнішим моралістом, якого я бачив, був мій дід. Він знав усі шляхи до раю і завжди штовхав на них кожного, хто попадався йому під руки. Істина була відома тільки йому одному, і він запопадливо вбивав її чим попало в голови членів своєї родини. Він прекрасно знав усе, чого хоче бог від людини, і навіть собак та котів навчав, як треба поводитися, щоб досягти вічного блаженства. До всього цього він був пожадливий, лихий, завжди брехав, лихва-рував і, мавши жорстокість боягуза, особливість душі усіх моралістів -і кожного, вільного й зручного часу бив своїх домашніх чим міг і як хотів... Я пробував впливати на діда, бажаючи зробити його лагіднішим, одного викинув старого з вікна, другого разу вдарив його дзеркалом. Вікно і дзеркало розбилися, але дід не став від того ліпшим. Він так і вмер моралістом. А мені відтоді мораль здається трохи гидкою... Може, ви сісажете що-небудь таке, що може помирити мене з нею? запропонував йому я. Він вийняв годинника, подивився на нього і сказав: У мене нема часу читати вам лекції якщо я прийшов до вас, разу Та, то все одно. Почате треба кінчати. Може, ви зумієте що-небудь зробити для мене... Я коротко... Він знову напівзаплющив очі і почав говорити поважним тоном: Мораль необхідна для вас це треба пам’ятати! Чому вона необхідна? Тому, що вона оберігає ваш особистий спокій, ваші права та ваше майно інакше сказати, вона захищає інтереси «ближнього». «Ближній» це завжди ви і більш ніхто, розумієте? Якщо у вас є гарна дружина, ви кажете всім, хто є навколо вас: «не побажай жони ближнього твого». Якщо в людини є гроші, воли, раби, осли, і сама вона не йолоп вона мораліст... Мораль вигідна для вас, коли ви маєте все, чого вам треба, і бажаєте зберегти це для себе самого; вона не вигідна, якщо у вас нема нічого зайвого, крім волосся на голові. № 6 4 Він погладив рукою свій голий череп і провадив далі: Мораль це вартовий ваших інтересів, ви стараєтесь поставити його в душі людей, ідо оточують вас. На вулицях ви ставите поліцаїв і шпигунів, всередину людини ви всовуєте цілий ряд принципів, які повинні врости в її мозок і зв’язати в ньому, задушити, знищити всі ворожі вам думки, всі бажання, що загрожують вашим правам. Мораль найсуворіша там, де економічна суперечність иайвидніша. Чим більше в мене грошей, тим я суворіший мораліст. Ось чому в Америці, де така велика кількість багатих, вони сповідують мораль на сто кінських сил. Зрозуміло? Так, сказав я, але навіщо ж бюро? Заждіть! - відказав він, поважно піднявши руку. Отже, мораль має на меті навчити всіх людей, щоб вони дали вам спокій. Та якщо у вас багато грошей у вас безліч бажань і цілковита змога здійснити їх, так? Однак, більшість бажань ваших не можна здійснити, не порушуючи принципів моралі... Як же бути? Не можна проповідувати людям того, що заперечуєш сам: це і незручно, та й люди можуть не повірити. Вони ж не всі дурні... На-приклад: ви сидите в ресторані, п’єте шампанське і цілуєте дуже гарну жінку, хоч вона й не дружина ваша... З того погляду, що його ви вважаєте за обов’язковий для всіх, подібні дії є неморальними. Але особисто для вас таке марнування часу конче потрібне: це ваша мила звичка, вона дає вам багато насолоди. І перед вами постає питання: як погодити проповідь здержливості від солодких пороків з вашою любов’ю до них? Інший приклад: ви кажете всім не вкради. Бо вам дуже буде неприємно. якщо вас почнуть обкрадати, хіоа ж не так? Але в той самий час, хоч у вас і є гроші. вам нестерпно…


 Copyright © 2021-2025 "Перець - гумор і сатира"