Журнал Перець
ВЕСЕЛА РЕСПУБЛІКА

Журнал Перець 1954 №15 Сторінка 3

/ Журнал Перець /Архів / Рік 1954 / № 15 / Сторінка № 3
Журнал Перець 1954 №15 Сторінка 3. Мал. В. ЛИТВИНЕНКА Ол. МОТОРНИЙ Кирило Тронько їхав у район. Він хрипко погукував на своїх конячат, цьвохкав батогом і щулився від вранішньої прохолоди. Тепер Кирило шкодував, що не послухав жінки і не взяв кожушка. «Хоч раз на рік треба її слухати» думав він, з надією поглядаючи на схід: швидше б піднімалося сонце! Коли Тронько під’їхав до бази, там уже стояло кілька підвід. Коні були випряжені і прив’язані до возів. Своїх коней Кирило не випрягав. Він поклав перед ними оберемок сіна, зняв посторонки, щоб, буває, воза не потягли, і, помахуючи батогом, протиснувся у вузьку хвіртку. Сонце вже піднялося і заливало ясним промінням широкий двір, завалений усякою господарською всячиною. В найдальшому кутку стояли кормозапарники. Вони вже взялися іржею, а поміж них пробивалася молода лобода. «Тут бери їх хоч десяток, а ми цілу зиму мучилися без запарника» Подумав Тронь- ко, стукаючи пужалном по залізу. Якась трубка впала на землю й дзенькнула. І тієї ж А я ж тобі який даю? скипів Кирило Тронько. Ось і штамп, і печатка є. Не в печатці сила, відмахнувся Терень. А раптом наш директор товариш Маленький здумає перевірити мене, набреде на ваш штамп та печатку і спитає: «На якій такій підставі видано запарника? Хто дозволив?» Хто тоді буде голову підкладати? Я? Е, нема дурних! Із слів завідуючого складом Кирило Тронько довідався, що восени з багатьох колгоспів приїжджали по запарники, але не взяли жодного, бо не було рознарядки. Ждали тієї рознарядки, аж поки запарники снігом замело. Якщо вже такий страшний ваш директор, то піду я сам до нього, сказав Тронько і попрямував до контори. У напівтемному коридорчику він прочитав табличку на дверях і постукав. З-за дверей не відповідали, але чути було гомін. Тронько увійшов сам. Хазяїн кабінету не звертаючи ні на кого уваги, сперечався з якимось гладким чоловіком. Яка бюрократична тяганина! Коли ми її позбудемося? Ви таке бачили? Досі нема рознарядки?! Бюрократи! Лико підвівся, швидко пройшов до дверей, відхилив їх і гукнув: Зіночко, ви не пам’ятаєте рознарядка на кормозапарники через нас проходила? Не пам’ятаю, почувся ніжний голосок Ось зараз підніму справу. Зіночка замовкла надовго. Видно, справа попалася важка і не так легко було її підняти. Та ось прочинилися двері, просунулася кучерява голівка і сказала: хвилини перед Кирилом з’явився високий Не можу я! Зрозумійте, не можу! кричав він і хапався за телефонну трубку. Тоді Він тут, коридор Романо- юнак у збитому на потилицю картузі і в роз- стебнутій фуфайці. А вам чого тут? запитав він весело. Нічого робити, так горобців лякаєте? Іншим разом Тронько образився б за такі слова і зумів би відповісти, але він упізнав у цьому розхристаному юнакові завідуючого складом. Кирило переклав батога з правої руки в ліву і привітався: А-а-а, здоров, Тереню! Ти мені якраз і потрібний. Я приїхав, щоб узяти... Та ось читай доручення і кажи, де мені розписатися. Ого, які бо ви швидкі! відповів завідуючий складом, перечитуючи доручення. Розписатися легше за все. А хто ж буде відповідати? За віщо? За кормозапарники. За них, гляди, ще такої припарки дадуть, що й не радий будеш. Тронько посміхнувся і повчально сказав: гладкий замовкав. Та по хвилі суперечка спалахувала знову. Тронько сідав і вставав, кашляв, підходив до столу…

Бібліотека | Архів | Контакт | Зиз | Карикатури | Комар | Лис Микита | Обкладинки | Про Перець | Рейтинг

 Copyright © 1922-2024 "Перець"