Журнал Перець
ВЕСЕЛА РЕСПУБЛІКА

Журнал Перець 1954 №19 Сторінка 4

/ Журнал Перець /Архів / Рік 1954 / № 19 / Сторінка № 4
Журнал Перець 1954 №19 Сторінка 4. Євген КРАВЧЕНКО М .У4’ ЯР Оце взяла слово та й не знаю сама, що воно вийде: чи слово, чи запитання. Знаю одне, що далі терпіти не можу. Повірте, люди добрі, таке на серці робиться, таке робиться... Може, полегшає, як розкажу. Що трапилось, питаєте?.. Чоловік збожеволів. Місяців п’ять находило на нього. А позавчора найшло остаточно. Розкажу вам усе чисто, може, чим допомо- жете моєму горю. Уже скоро вісім років, як ми побралися. Не прожила я з Харитоном, а промучилася. Років шість усе шукав легкого хліба. Де він тільки не працював?.. І все на мою голову. Чому на мою голову? А ось чому. Влаштувався на овочевій базі втік. Бив у бубон в районному оркестрі прогнали за пияцтво. Став заготува-чем ховрашиних шкірок теж прогорів. Почав яйцями та віниками спекулювати ледве з боргів вилізла... Після тих яєць та віників наче вгомонився. Почав у колгоспі працювати. Ну, думаю, взявся вже мій Хари-тон за розум. А оце торік приїхали до нашого колгоспу кореспонденти з газети. Писали вони, нас, доярок, фотографували. Другого дня зайшли до нашої приніс пляшку хати. Я накрила стіл. Чоловік вина. Випили, закусили і роз- говорилися. Харитон мій дентів почав розпитувати кореспон-про їхню роботу. А один з них і каже: Харитоне Івановичу, а ви напишіть у нашу газету. Розкажіть, як працюєте, які зобов’язання взяли. Він подумав, подумав та й каже: А що ви гадаєте, напишу. Не святі горшки ліплять! Цілу ніч писав Харитон. А вранці передав свою писанину кореспондентам. Вони подякували і поїхали. Коли це днів за п’ять після цього одержуємо газету. У ній написано про наш колгосп, про тваринницькі ферми. А в самім низу в куточ- ку замітка... Завбільшки, як коробочка від сірників. А під нею підпис мого Харитона. Вірите, ми так зраділи обоє! А мій по всьо- му селу ходив з газетою і говорив: «Читали мою статтю?.. От урізав, правда?». Через тиждень присилають і гроші з редакції. Як зараз пам’ятаю: вісімдесят один карбованець і тринадцять копійок. Харитон так зрадів, аж поцілував мене! Потім надів кашкета, взяв гроші і кудись побіг. Чекаю, чекаю нема. Уже й ніч надворі нема. Коли це заходить. Не заходить, а залазить у хату. Розпатланий, очі червоні, як у кроля... Ще й пляшка горілки в кишені. Ой, що було тоді, аж соромно згадати. Цілу ніч тарабанив на балалайці і співав: Гонорар мій, гонорар, Гонорарчику... Ану таке виробляв, що всі сусіди позбігалися, як на пожежу. Благала, благала, щоб угамувався, і слухати не хоче. Горпино, каже, не займай мене, а краще поцілуй! Ти знаєш, хто я такий? Я талант, самородок! Другого дня пішов до крамниці. Купив дві пляшки зеленого чорнила, третю червоного, накупив паперу і засів писати. З того часу знову почався розлад у нашій сім’ї. Почав Харитон ходити на роботу з перебоями. Терпіла, терпіла я і давай соромити. А він: Горпино, і не агітуй, на чорну роботу більше не піду. У мене, каже, золота голова. Я таке тепер відчуваю всередині, що тобі ніколи й не снилося!.. Після цього відокремився він у другій кімнаті. Перестав говорити зо мною. Захоче їсти, пише записку: «Приготуй попоїсти!». А я йому відповідаю, також у письмі: «А сказився б ти, чортів самородок, із своїми витівками! Іди, бери борщ і їж...» Ану ціла комедія!.. Покинув-таки роботу в колгоспі. Три тижні писав щось та в редакцію посилав. Аж бачу, почав одержувати листи. Що йому там одписували не знаю: мені не показував. Тільки помічала, що після кожного листа брови його все більше насуплювались. А то якось, у неділю, листоноша приніс величезного конверта. З марками, печатками. Дивлюся, розписується Харитон. Обличчя проясніло, руки аж тремтять з радості. Обережно розпечатав. Дістав папірця, надрукованого на машинці. Прочитав і як ударить тим пакетом об стіл!.. Позасідали там усякі елементи!.. Тільки себе друкують!.. А колгоспному талантові не дають ходу, хоч пропадай! Я їм покажу!.. Репетував, репетував, поки й не заснув. Коли захріп, я взяла пакета. А там сама його писанина. Прислали назад. І листа прочитала. Там було сказано таке: «Шановний Харитоне Івановичу! Нашу редакцію мало цікавить, як ви малим задивлялись на місяць чи плакали, коли мати різала курку. Ви напишіть нам, як колгоспники вашої артілі борються за виконання рішень вересневого Пленуму нашої партії. Напишіть, зокрема, як ви працюєте». ...Другого дня зайшов бригадир. Почав дорікати, що не виходить на роботу. Харитон слухав, слухав і каже: Передай голові, що мені треба…

Бібліотека | Архів | Контакт | Зиз | Карикатури | Комар | Лис Микита | Обкладинки | Про Перець | Рейтинг

 Copyright © 1922-2024 "Перець"