Журнал Перець
ВЕСЕЛА РЕСПУБЛІКА

Журнал Перець 1954 №21 Сторінка 3

/ Журнал Перець /Архів / Рік 1954 / № 21 / Сторінка № 3
Журнал Перець 1954 №21 Сторінка 3. Іван ГАЙДАЄНКО Ілюстрації В. ГЛИВЕНКЛ хлопець. Ми з ним разом у танкових військах служили. І ось, значить, розривають їх любов на клапті її у Великі Вишеньки, а він тут залишається. По-вашому, правильно це чи як? Ця ситуація трохи зацікавила й Галку, але, дослухавши Карпенка, він байдуже відповів: Подумаєш, проблема! Хай і він їде до Великих Вишеньок. Карпенко сердито скривив губи і протягнув: Е-е, які ви швидкі! Наш колгосп свого електрика ніколи не відпустить це раз. У Великих Вишеньках Федора не знають, можуть і не прийняти це два. А ще сімействе-ність можуть приписати це три. А головне, що Федір хлопець з характером, гордий, не хоче плестися за жінкою це чотири. Отакі неприємності. Ось через це у них і заминка вийшла. Олена розсердилась і не розмовляє з ним. А він також витримує характер. Федір просив мене помирити їх, а я, признатися, боюсь заговорити з нею. Минулої суботи наш В редакції спішно готувалася сторінка «Будні колгоспного села», для якої був потрібний нарис про передового агронома. Вирішили писати про Олену Краснову, і ми з Михайлом Галкою, фоторепортером нашої газети, виїхали в колгосп «Світлий шлях». В дорозі ми обмірковували всі можливі перешкоди, які можуть порушити наші плани, як це звичайно буває, особливо, коли поспішаєш. Більш за все нас хвилювало питання чи застанемо ми агронома в селі. А, може бути, вона якраз у степ поїхала? Що тоді робити? Де шукати її? Тільки та обставина, що навколо панувала глибока осінь і польові роботи були давно закінчені, заспокоювала нас. потрібна, терміново, розумієте? Сторінка зривається. Розумію. Але що поробиш! спокійно відповів Карпенко. І ще раз поглянув на годинника, неначе він з хвилини на хвилину чекав повернення Краснової чи кудись квапився сам. Вам особисто її треба? спитав наш співбесідник, чи, .може, я вам розповім про неї?.. голова в район поїхав, а Олена Василівна на господарстві залишилась. Ну, я подумав: голови немає, давай сьогодні на годинку пізніше двигуна запущу. Годину без світла колгосп побуде, не велика біда. А на моє нещастя того вечора Олена Василівна засідання правління проводила. Викликала мене й за цю годинку цілих дві години пробирала. Вона хоч і не лається, та як скаже слово, мов батогом шмагоне. Ми промчали на машині понад сто кілометрів і десь опівдні в’їхали в невелике мальовниче село. Біля контори правління колгоспу нас зустрів рослий, молодий чоловік у військовій гімнастьорці і побілілому від сонця картузі з чорним оксамитовим околишем. Лівий порожній рукав гімнастьорки був закладений за пояс. Доброго дня, привітався він. 3 області? і, поглянувши на Галку, навхрест обві- шаного ремінцями з отоапаратів, уточнив: Наш співбесідник знову подивився на годинника й знову на вікна з голубими віконницями і простяг нам руку. Пробачте, забалакав вас. Вам ще з Оленою Василівною поговорити треба, та й мені давно пора йти. А Олена зараз вийде. Поки ми розмовляли, вона, мабуть, вже й пообідати встигла. До побачення! І він швидко пішов уздовж вулиці, наздоганяючи рослого хлопця в шкіряному комбінезоні з мотком дроту на плечі. Ми з Галкою стояли приголомшені. Мене до глибини душі схвилювала зворушлива турбота цієї людини про спокійний…

Бібліотека | Архів | Контакт | Зиз | Карикатури | Комар | Лис Микита | Обкладинки | Про Перець | Рейтинг

 Copyright © 1922-2024 "Перець"