Журнал Перець
ВЕСЕЛА РЕСПУБЛІКА

Журнал Перець 1955 №03 Сторінка 4

/ Журнал Перець /Архів / Рік 1955 / № 03 / Сторінка № 4
Журнал Перець 1955 №03 Сторінка 4. Микола Б1ЛКУН У Андрія Олександровича Димченка гість. Друг ще студентських років, Федір Васильович Перепелиця. Скільки літ, скільки зим?! Ого-го! А ти, Федю, молодець! Як парубок! Тільки навіщо пузце таке відпустив? Я йому й сам не радий. І гімнастику вже роблю ніщо не допомагає. Що ж гімнастика? Тільки апетиту додає. Поробиш вправи і втричі більше з’їси От ти справді на парубка похожнй. Ну, просто жених. І жодного сивого волосочка в шевелюрі. Димченко механічно схопився за своє волосся і чомусь почервонів. Поспішно заговорив. Роздягайся, роздягайся! Зараз ми з тобою чайку поп’ємо, десь там у мене пляшка коньячку непочата в буфеті. Сідай, я самоварчик поставлю. Чого це ти сам хазяюєш? запитав Перепелиця. А Галина де? На курорті? Димченко ніби не розчув і шмигнув на кухню. Хвилин десять він вовтузився там, грюкав чимсь, потім повернувся в кімнату. Федю, ти, здається, в чоботях? Скидай но, серце моє, чобіт, я самовара роздмухаю. Чогось капризує. Перепелиця, крекчучи, стягнув чобота, віддав його Димченкові і сам пішов за ним на кухню. Ти, Федю, не стій босою ногою на підлозі, застудишся, тепер не літо. Нічого. Давай я тобі допоможу, бо видно, що жінка тебе балує, не привчає до хатньої роботи От я все вмію робити. Раз навіть вареники варив. З вишнями... Нарешті, спільними зусиллями з самоваром упорались. Сиділи, пили чай, закусювали і згадували, згадували без кінця минулі події, пригоди, старих друзів Федір Васильович знову згадав про дружину Димченка Галину Спи-ридонівну і запитав, де вона. Андрій Олександрович схилив голову і втопив очі в стіл. Помовчав... Від тебе. Федю, у мене секретів ніяких немає. Розумієш, Федю, розлучаюсь я з Галиною... Отак... Розумієш, іншу покохав... ну й... з Галиною ми характерами останнім часом перестали сходитись. Ти не дивись так на мене, Федю. Я сам розумію, що скотина я остання, але не можу інакше... А я ніяк не дивлюся. Справа твоя. Димченко недовірливо подивився на друга. Він сподівався, що Перепелиця буде умовляти його опам’ятатися, помиритися з Галиною Спи-ридонівною. Але Федір Васильович нічого не говорив, а тільки зосереджено намазував на булку масло. Тоді Андрій Олександрович заговорив сам: Скотина я, Федю, скотина. П’ятдесят скоро, двадцять три роки з Галиною прожив, син лейтенант, дочка минулого року заміж вийшла, а мене, старого чорта, женитися потягло. Федір Васильович підхопив на виделку шматочок шинки і філософськи сказав: Кажуть, любов не картопля. Жених! Старий дурень, скоро на шостий десяток зверне, а він жених! Ти-от здивувався, що в мене жодної сивої волосини немає. А я ж пофарбував волосся! Розумієш, узяв чорну фарбу і пофарбував. І чи то я перестарався, чи концентрацій не та. але так пофарбував, що вся шкіра на голові почорніла і ніяк не відмивається. Зуби всі повставляв... Ну, це ти добре зробив, молодець. Зуби слід тримати в повному порядку як женихам, так і сімейним. Смійся, смійся. Федю! Смійся із старого дурня. Але вирішив я безповоротно, без Віви мені життя не в життя... Значить, її Вівою звуть? Так, так. Красива? Молода? Як богиня! з юнацьким запалом сказав Димченко. 3 тридцять другого року. З тридцять другого? Так, так. Молода-а, двадцять два роки. потім, помовчавши, додав: В тридцять другому ми з тобою інститут закінчили. Димченко здригнувся. Він досі не ставив поруч ці дві дати і ніколи не задумувався над тим, що рік народження його нареченої збігається з роком закінчення ним інституту. А Федір Васильович ще налив собі чаю і вів далі: Так. так, летить час. Тридцять другий рік.. Тільки сказати... Ті, що в тридцять другому народилися, вже нареченими повиростали Летить час! У тридцять другому ми з тобою, Андрюшо, ватманський папір переводили, до захисту дипломних робіт готувалися, а твоя Віва пелюшки в цей час переводила І от на тобі! Вже наречена! Двадцять два роки... багато води втекло... Димченко сидів, як на голках, сердито сопів і думав: «Хай би він мене краще лаяв, умовляв не розлучатися з Галиною, а то ні, крає серце по кусочку й сіллю присипає». Перепелиця сьорбав з чашки і дедалі глибше занурювався в спогади: А пам’ятаєш, як ми жили комуною? Як ти до Гальки, чи то пак, до Галини Спиридо-нівин на побачення бігав. Записки мною передавав. Хороша вона була дівчина! Гарна,…

Бібліотека | Архів | Контакт | Зиз | Карикатури | Комар | Лис Микита | Обкладинки | Про Перець | Рейтинг

 Copyright © 1922-2024 "Перець"