Перець
ГУМОР І САТИРА

Перець 1956 №16 Сторінка 7

Перець 1956 №16 Сторінка 7. йимива НЕ ВІР ОЧАМ СВОЇМ Ружинське районне відділення Держбанку придбало однотумбовий канцелярський стіл. Одному із співробітників закортіло заглянути в шухляди. Смикнув він за одну шухляду не висувається. Смикнув за другу й третю те саме. Дужче потяг ручки одірвалися. Почали пробувати замки, а вони нейтральні: і не замикаються, і не відмикаються. Стіл покрито дерматином, але планки, якими його прикріплено, від першого ж дотику відпали. Глянули під стіл і побачили там штамп: «Артіль «За якість». Сорт 1-й. ЗО.ХІІ. 55 р. м. Житомир». Важко зітхнувши, співробітники сказали: Артіль «За якість»... Переіменувати б її в артіль «Бракороб». Може б тоді вона випускала доброякісні меблі. БРАК 1-ГО СОРТУ Киянин т. Боярський Ішов Велико-Васильків-ською вулицею і зайшов у магазин 1739 «Київгоспторгу». Тут він побачив шафу, яка йому дуже сподобалась. Заплативши 978 крб., веселий покупець повіз шафу додому. У магазині т. Боярський не міг добре роздивитися на свою покупку, бо там було темнувато. А коли дома, при хорошому світлі, він глянув на неї, то йому в очах потемніло. Обличчя шафи виявилось зовсім не таким привабливим, як здалося з першого погляду. Було воно в пухирях та ще й віспою побите. Спина шафи теж не краща, бо зроблена з гнилої фанери. Висувні скриньки перекошені. Ручки відлетіли, як тільки потягли їх за вуха. Лише штамп було поставлено доброякісно. На ньому ясно написано: «Прилуцький мебльовик комбінат. 1-й сорт». тілогрійка з фіолетовою П ІДКЛ АДКОЮ мелігопммький' кькпроміомьін.т ТІЛОГРІЙКА ВАТНА сорт ЦІНА 8 КГІ 50иЖ ПРИТЧА ПРО ТІЛО Й ДУШУ Досвідчені працівники громадського харчування запевняють, що страву споживачеві треба подавати з приємною посмішкою. У кожну страву, навчають своїх учнів досвідчені кухарі, крім продуктів, обов’язково треба вкладати ще й душу. Страва без душі це м’ясо без солі. Та оскільки в куховарських книгах таку приправу не передбачено, то чимало кухарів обходяться й без душі. А декому з тих бездушних доручають навіть великими справами керувати. Серед діячів громадського харчування розповідають таку притчу. Жило-було на світі Тіло без Душі. Виголошувало Тіло промови, чужим розумом мудрі, і потроху-помалу пропихалося воно на керівну посаду. Нарешті, пропхалося й стало керувати громадським харчуванням. І вирішило Тіло працювати так, щоб забезпечити собі І спокій, і вигоду. Оголосило Тіло конкурс на кращі пропозиції по реорганізації їдалень. Пропозицій надійшло багато. Але Тіло відібрало з них ті, що йому найбільше до серця припали. Перше місце посіли пропозиції. подані під девізами: «Лопай, що дають», «Голодний поїсть і холодне». На друге місце стали пропозиції під девізами: «На хороші жорна що не кинь, то змелють» I «Живіт не дзеркало». Хто хоче бачити, що виходить на практиці, коли громадське харчування перебудовують за такими девізами, нехай похарчується у Запоріжжі у їдальнях відділу робітничого постачання заводу «Запоріжсталь». Житель села Дмитрівни, Осипенківського району, Запорізької області, Шевченко Володимир Костянтинович купив у крамниці сільського споживчого товариства тілогрійку на фіолетовій підкладці. Одягнув т. Шевченко нову тілогрійку, пішов на роботу І потрапив під рясний дощ. Знявши потім цю одежину, він сам себе не впізнав, бо його сорочка стала з білої фіолетовою. Виявляється, що якісь винахідники взяли білу матерію, вмочили її в чорнило, а потім зробили з неї підкладку. Можна уявити, скільки буде фіолетових людей, коли, скажімо, лише Дмитрівське споживче товариство завезло 400 штук линючок. На ярличку, пришитому до поли, написано: «Мелітопольський міськпромкомбінат. Тілогрійка ватна. 1-й сорт. Ціна 86 крб. 50 коп.» Добре нагріли бракороби покупців своїми тілогрійками! На всіх виробах, про які ми розповіли, написано, що вони першосортні, й зазначено, що їх перевіряли відділи технічного контролю. Але не написано головного: хто ж керує підприємствами, які першосортно споживачів ошукують? Заповнимо цю прогалину. Голова Житомирської артілі «За якість» т. Туровець. Директор Прилуцького мебльового комбінату т. Льодін. Директор Мелітопольського міськпромкомбі-нату т. ЗІльберглІт. Це щоб потерпілі знали, з ким діло мали. З НУЛЯ НА НУЛЬ Удень і вночі робітники заводу плавлять чавун, варять сталь, роблять з розплавленого і розжареного металу скарби І дива. Працюють робітники позмінно. I їдальні там теж працюють цілу добу позмінно. I теж виробляють чудеса. Такі, приміром, як м’ясні котлети з хліба; біфштекси, яких ні ножем не розріжеш, ні виделкою не проколеш; борщі, прозорі, як гірські ручаї; супи, в яких, за влучним висловленням одного сталевара, «крупина за крупиною ганяється з дубиною». А все через ту щербату ложку, якою куховари міряють продукти. Сиплють нею, сиплють, аж гульк на 25 ЗО процентів чогось у страві та невистачає. У їдальні мартенівського цеху таку вже щербатенну ложку для міри взяли, що в супові часом бракує до норми аж 40 процентів крупів та овочів, а біфштексові 20 процентів жиру. А часто кухарів ще й пам’ять підводить. У їдальні № 4, наприклад, біфштекси треба було викинути на смітник, а кухарі забули й залишили на продаж. У їдальнях ВРП «Запоріж-сталі» тільки те й роблять, що зранку до світанку все скорочують та спрощують меню. Для тих, що працюють…


 Copyright © 2021-2026 "Перець - гумор і сатира"