ГУМОР І САТИРА

Перець 1956 №18 Сторінка 5

/ Перець /Журнал перець / Рік 1956 / № 18 / Сторінка № 5

Перець 1956 №18 Сторінка 5. Л. АРАБЕЙ СЛІДАМИ ВИСТУПІВ Мал. К. АГНІТА Василь Симонович Тетеря, директор універмагу, прийшов з роботи, повечеряв і, взявши газету, приліг на канапу відпочити. Умови для відпочинку були найліпші: дружина поралася на кухні, діти тихенько гралися в сусідній кімнаті. Василь Симонович прочитав інформацію «З залу суду», проглянув повідомлення про погоду і вже збирався, як завжди, прикритися газеткою й подрімати з годинку, коли раптом почув: Головне не хвилюватись. Я виграв... «Головне не хвилюватись»- було улюбленою примовкою Петра Івановича Папружкіна, продавця універмагу з відділу «Хутро». І було це сказано з такою інтонацією, з якою говорив лише Петро Іванович. Василь Симонович, безмежно здивований, підвів голову. Голос чувся з сусідньої кімнати. Василь Симонович, не злазячи з канапи, обережно прочинив двері, зазирнув туди і ледве стримався, щоб не зареготати. У сусідній кімнаті з його дочками Майєю і Олечкою грався Па-пружкін. Тільки не той Папружкін, який, поважно підкручуючи руді, як хвіст у білки, вуса, стояв за прилавком у відділі «Хутро», а маленький Папружкін, якому було не більше шести років. Маленький Папружкін стояв перед його доньками і тримав у руках фішки з нової гри, яку Василь Симонович недавно купив своїм дочкам. А бодай тебе!.. посміхнувся Василь Симонович. Бач, синок! Викапаний батько! Не тільки рудий і кирпатий, але й батькові слівця підхопив! І спритний як батько. Кілька днів, як переїхали до нашого будинку, а він уже встиг заприятелювати з моїми. Посміхаючись, Василь Симонович знову почав моститись на канапі. Він уже відчув, як щось тепле й надзвичайно приємне починає обгортати його тіло, але голосок маленького Папружкіна знову задзвенів на всю квартиру: А зараз давайте гратися в тата й маму, в тата і маму! Василь Симонович спросонку закліпав очима. Я мама, я мама, заскакала п’ятирічна Олечка, менша дочка Тетері. Ні, мамою буду я, ти ще мала, заперечила Майя, якій недавно сповнилось шість років. Я татом буду, -строго заявив маленький Папружкін, якого, до речі, й звали, як батька, Петею. Майя буде мамою, а Оля буде до вас в гості приходити. Олечка не перечила і проти того, щоб бути гостею. Вона, певне, була рада, що старші не проганяють її і не ставила своїх вимог. Ех, діти, діти, зітхнув Василь Симонович і, прикрившись газетою, повернувся обличчям до стіни. Малі дурні, їм аби забавка... Невже і я колись такий малий та дурний був? і він широко позіхнув, збираючись, нарешті, заснути. Але заснути Василю Симоновичу не судилося. Голос Петі Папружкіна повернув його до дійсності. - Вам хутро чи матеріал на костюм? якимсь таємничим голосом запитував Петя. Василь Симонович одвернувся від стінки, протер руками очі, які ніяк не хотіли розплющуватись, і знову зазирнув до сусідньої кімнати. Петя, заклавши руки в кишені і трохи піднявши праве плече, як це часто робив Папружкін-старший, стояв перед Олечкою, личко якої ледве визирало з-під великого маминого капелюха. На шиї в Олечки була строката мамина косинка, а в руках нова мамина сумочка. Хутро чи матеріал? напівголосно вдруге запитав Петя. Я... я не знаю, що відповідати, закліпала очима Олечка. Відповідай «хутро», нетерпляче підказав Петя, ти ж тьотя, а тьоті завжди хутро просять. Хутро, пропищала Олечка. Майя, яка в цей час з захопленням дивилася на сестричку, зрозуміла, як вона прорахувалась. їй, як «мамі», Петя загадав іти на…

Бібліотека | Журнал перець | Контакт | Зиз | Карикатури | Комар | Лис Микита | Сатира

Copyright © 2021-2026 "Перець - гумор і сатира"