Журнал Перець
ВЕСЕЛА РЕСПУБЛІКА

Журнал Перець 1956 №01 Сторінка 2

/ Журнал Перець /Архів / Рік 1956 / № 01 / Сторінка № 2
Журнал Перець 1956 №01 Сторінка 2. Мал. В. ГРИГОР’ЄВА ІЯПИППІ І нявг1? і М Г Соп ПОЕТ ВІДОМИЙ РОБИТЬ ЗВІТ... Поет відомий робить звіт І нові книги линуть в світ, Та вірші в них з минулих літ. А видавці та що й казати! Навчились швидко видавати: Два дні і книга: «Нові хати», Але це ж видно й дітворі Хоч вірші гарні, та старі... Усім давно вони відомі. Тра нових вікон в новім домі! Ми словом ділимося щирим, І, як один, звичайно, вірим, Що в новім році буде нових І назв і книг у всіх шановних! Олекса ЮЩЕНКО. ДЕСЬ У ДОНБАСІ Що з тобою, сусідко? У мене штурмова гарячка. Лист Михайлові Антоновичу МАЛЮТІ начальникові управління благоустрою м. Києва. Вельмишановний Михайле Антоновичу! Щиросердо вітає вас ваша старенька мати Домінікія Яківна Ма-люта й просить передати що вона жде й не діждеться того ясного дня, коли її рідне дитя, її любий Михась сяде у власну «Побєду» та й прилине в Попільню, щоб приголубити, пригорнути до серця свою 83-річну матусю, Домінікія Яківна дуже вибачається перед вами, що змушена була доручити таке тонке, інтимне діло «Перцеві». Але, повірте, це вже не її гріх, а ваш, тому не гнівайтеся на неї і простіть великодушно. Десять років не бачила вас Домінікія Яківна, більше десяти років писала, в гості кликала, в усі вікна виглядала. Сподівалася, що приїде синочок (до Попільні ж рукою подати), щирим словом материнську душу зігріє, про життя-буття розпитає, може, чим допоможе, глянувши на вік похилий, а може й до себе в Київ забере життя доживати. Та не діждалася старенька дорогого гостя, не по- чула від нього за десять років ні слова одвіту, ні слова привіту. Наче йому заціпило, скаржиться Домінікія Яківна, витираючи гірку сльозу. Тільки у снах його й бачу привітним І добрим та згадую ті роки, як воно ще під столом пішки ходило. Яке це було янголя! Посаджу його було на припічку, кашею годую, а воно, любесеньке, носиком шморгає, очиць з мене не зводить, кашу вплітає та все щебече, та все щебече. «Як я, каже, мамуньцю, виросту великим, то цукерки купуватиму й вас годуватиму». А потому оближе щічки, обхопить рученятами за шию І цілує, цілує... А потім пішов Михась вчитися. Важко мені було, бо я рано лишилася вдовою, але сина підтримувала, як могла. Кожну копійку берегла, все йому віддавала, тільки б…

Бібліотека | Архів | Контакт | Зиз | Карикатури | Комар | Лис Микита | Обкладинки | Про Перець | Рейтинг

 Copyright © 1922-2024 "Перець"