Журнал Перець
ВЕСЕЛА РЕСПУБЛІКА

Журнал Перець 1956 №10 Сторінка 3

Журнал Перець 1956 №10 Сторінка 3. Петро ДОРОШКО Як став я ото головою В колгоспі «Широкі лани», Немає мені спокою З весни і знов до весни. Бажані і небажані Йо мене у всякі моменти . уть уповноважені їдуть торгові агенти... Зранку ти, як заведений, Того веди на бригади. Тому подавай всі зведення, Тому покажи наряди. Одні проценти винаджують, Другі продукти випрошують. Указують, зауважують, Пишуть в блокноти, погрожують. І ні за яких обставин Відмовить не маєш права, Бо ти ж, кажуть, тут хазяїн, Тобі, кажуть, честь і слава. Від’їдуть, приїдуть заново. Тебе викликають повчальники. Скільки ж у цього хазяїна Малих І великих начальників? То скажуть збери правління. То крикнуть засідань доволі!.. А в полі пора весіння, Насіння сіється в полі. Вони того не розуміють. Що місце моє не в конторі, А там, де орють, де сіють, Де гуркотять мотори. Запрошуючи на вечірку, яка мала відбутися з нагоди одруження дочки, мій знайомий багатозначно закінчив: Зважте, буде Грай-Верховинський!!! А це ж що за птах? Як? Ви не знаєте культурника з санаторію харчовиків? Це, знаєте, такий талант, ну... просто геній! І яка, уявіть собі, багатогранна обдарованість! Поет, співака чудовий, танцюриста і штукар першокласний! Така характеристика, признатись, заінтригувала мене. Намагаюсь «уявити собі» цю обдаровану особу, але уява малює всяку, пробачте, непотріб. Доводилось чимало зустрічати у нас на півдні тих універсалів. З ранньої весни до пізньої осені, як оси коло меду, крутяться ровчих кладів, хліба. А тут приїздить вельможа: «Щось сієте дуже поволі!..» А сам відрізнити не може Гречане зерно від квасолі. Засмикали, от їй-богу, Так справді будеш безкрилим. Та дайте ж мені ви змогу Моїм займатися ділом! У цьому ж уся важливість. Я не прошу спокою Дайте мені можливість Справді буть головою. Мал. 3. ТОЛКАЧОВА Ну, як ваш синок? О, з нього велика персона вийде! Ще будучи в першому класі, він поставив вимогу, щоб його до школи машиною возили. вони навколо оздо-та лікувальних за-шукаючи легкого ...Коли, трохи спізнившись, я зайшов до великої кімнати, повної гостей, пролунали дружні оплески. Я аж засоромився з несподіванки: чим, думаю, заслужила їх моя скромна особа? Та я помилився: оплески адресувались не мені і навіть не молодим, які сиділи в центрі. Проти молодих стояла досить приваблива зовні особа, з буйною шевелюрою, одягнена в «бобочку» якогось лимонно-абрикосового кольору і білі шовкові штани. Склавши руки на грудях, вона з достойністю вклонялась на всі боки, підкреслюючи своїм виглядом, що до такої пошани їй не звикати. «Оце ж, певно, і є той геній» догадався я. - Грай-Верховинський.... недбало тицьнув він мені руку і звернувся до присутніх: Тепер я прочитаю вам власні вірші. Тихше! Тихо там! Ш-ш-ш... зашикали з усіх боків, а Грай стріпнув шевелюрою, як лев гривою, й почав: На грудях твоїх дві троянди... О, панно, мене пожалій! Твій стан чарівний Джіоконди Хвилює, п’янить, мов напій. Із уст твоїх нектар пахучий Щомить я збирати готов, З троянд запашних і квітучих По краплі всю випив би кров... Далі йшли рядки ще кровожерніші і такі безсоромно-нахабні, що молода не витримала і вибігла з кімнати. Закінчивши декламувати, Верховинський схопив повний келих вина і хвацько перехилив- звичайно, не за комір. Якась старіюча дама кокетливо запи- тала: Скажіть, будь ласка, а де надруковані ці ваші чудові вірші? На обличчі поета з’явилася зневажлива посмішка. Друкувати? Хм... А де в нас,…


 Copyright © 1922-2024 "Перець"