Журнал Перець
ВЕСЕЛА РЕСПУБЛІКА

Журнал Перець 1957 №15 Сторінка 3

Журнал Перець 1957 №15 Сторінка 3. Никодим Пантелеймонович Роздайсьморе, молодий ще порівняно мужчина, з невеликим, що тільки починало закруглюватися пузцем, і трикутними вусиками на рожевому обличчі, йшов вулицею незнайомого міста. Штовхав перехожих і не вибачався. Не до перехожих йому було в цю хвилину. Никодим Пантелеймонович закохався; закохався, як кажуть, по вуха в чарівне створіння ученицю 10-го класу Аллочку. з якою зустрівся на випускному вечорі, куди потрапив цілком випадково. Строк командировки закінчувався через три дні. Через три дні Никодим Пантелеймонович мусить бути вдома, за сотні кілометрів звідси, біля своєї немолодої вже, але досить ще привабливої дружини Віри, заради якої залишив свою першу любов Надійку і двох діточок Віктора і Нелю. Залишалося три дні... І раптом Никодима Пантелеймоновича хтось схопив за плече. Перед ним стояв друг його юнацьких років Сергій Біломор. Ще з шкільної парти друзі були нерозлучними. Закінчивши інститут, Никодим Пантелеймонович осів у столиці. А Сергій з партією розвідників земних надр поїхав на Урал. Там одружився. Відтоді друзі не зустрічалися. У командировці? Надовго? засипав запитаннями Сергія розчулений зустріччю Никодим Пантелеймонович. Я теж... Коли додому? Може, разом? За півгодини вони сиділи у затишному куточку закусочної, біля заштореного вікна. Перед ними стояло два кухлі пива... Парувала страва... Любий мій! Коли б ти знав, як ти мені потрібний! вигукував Никодим Пантелеймонович. Одружитися хочу... Що? Одружитися хочу, кажу! Ти не збожеволів? Видно, правду кажуть, що закохані схожі на божевільних, але я цілком серйозно. А як же Віра? Не говори мені про неї. Коли б ти побачив Аллочку! Ти не уявляєш собі, що то за чарівна дівчина! То на біса ж я тобі здався? Справа в тому, що Аллочка без згоди матері й кроку не ступить А мати вагається... Замовиш перед моєю майбутньою тещею кілька слів за мене. Що я порядна людина... Одним словом... Сам знаєш, що в таких випадках кажуть... Хочеш, зараз же й подамося ... Вони недалеко живуть... Кварталів зо два звідси. Захопимо пляшечку... і гайда! По дорозі до нареченої Никодим Пантелеймонович згадав, що в кишені у нього вже другий день лежить лист до дружини. Забіг на пошту, здав рекомендованим. За квартал від будинку, в якому мешкає Аллочка, взяв таксі, під’їхав до парадного і, наказавши шоферові кілька разів посигналити, відпустив машину. Аллочкй займала удвох з матір’ю кімнату й кухню на першому поверсі п’ятиповерхового будинку, вікна кімнати виходили на центральну вулицю. Батька в Аллочки не було загинув на фронті. По тому, як заблищали блакитні очі дівчини, коли вона побачила перед собою Никодима Пантелеймоновича, як зашарілося її повненьке, майже дитяче, обличчя, Сергій зрозумів, що дівчина не байдужа до його друга... Одну хвилиночку... вибачте... я... признатися, не чекала, защебетала вона і, гойднувши довгими косами, зникла за дверима. Ти ж, дивись, перед старою розмалюй мене... Можеш навіть поетом чи композитором відрекомендувати... аби тільки... розумієш... в разі успіху... сьогодні ж і весілля одбухаєм... За мій рахунок! потиснув руку друга Никодим Пантелеймонович. Що ж... мені не важко виставити тебе в найкращому світлі, пообіцяв Сергій. Я знав, що ти справжній друг! прошепотів вдячний Никодим Пантелеймонович. За кілька хвилин вони були в гостях. Никодим Пантелеймонович з своєю нареченою розглядав у кімнаті сімейний альбом. Звідти чулося щасливе щебетання Аллочки і задоволене іржання Никодима Пантелеймоновича. Сергій з матір’ю Аллочки розмовляли на кухні, де Степанида Петрівна наспіх готувала сяку-таку закуску.…


 Copyright © 1922-2024 "Перець"