ГУМОР І САТИРА

Перець 1957 №12 Сторінка 7

/ Перець /Журнал перець / Рік 1957 / № 12 / Сторінка № 7

Перець 1957 №12 Сторінка 7. Микола БІЛКУН Про боротьбу з хуліганством говорилося в той вечір чимало. Власне, все засідання заводського комітету комсомолу було присвячено боротьбі з хуліганством. Секретар комітету Ваня Громобійський підготував сильну доповідь. Особливо сильна вона була в тих місцях, де Ваня критикував і самокритикувався. Нема чого, товариші, в кожному конкретному випадку кивати на міліцію. Міліція без нашої допомоги теж не завжди може справитись. Ми їй допомагати повинні. Аякже! У кожному конкретному випадку... От ви, товаришу Коваль, що б ви зробили, коли б зіткнулися з фактом хуліганства? Звівся фрезерувальник Коваль, богатирського зросту хлопчина, з пудовими кулаками. Він соромливо посміхнувся і пригладив свого «напівбоксах Я? Я повів би боротьбу з хуліганством... Як? Ну... я покликав би міліціонера... Сідайте, товаришу Коваль. Я ж кажу, що не завжди доводиться на міліцію кивати. Потрібно самому закликати хуліганів до порядку. Еге, промимрив хтось із членів комітету, ти його закличеш, а він тебе ножем штрикне або бритвою по носі... Що за дурниці, товариші, що за дурниці! Чому саме бритвою і чому саме по носі? Вовків, знаєте, боятися, це, знаєте, в ліс не ходити. Далі обговорення методів боротьби з хуліганством пішло більш жваво. Перш за все. кожен член комітету вважав своїм обов’язком розповісти бодай один епізод, де головну роль відігравала бритва і понівечений ніс. З цього всього виходило, що хулігани вороги небезпечні, і методи боротьби з ними потрібно обговорити всебічно. А взагалі в цьому питанні весь комітет в душі розколовся на три групки: перша вважала, що з хуліганами треба розпочати сувору боротьбу і то негайно, друга вважала, що боротися з хуліганами, звичайно, треба, але це в першу чергу обов’язок міліції і взагалі... Щождо третьої групки, то вона вважала за доцільне взагалі на факти хуліганства не вважати, а проходити повз них або переходити на другий бік вулиці. Проте і друга, і третя групки виступали з великим запалом і закликали боротися з хуліганством і вдень, і вночі. Так що резолюція хорошою вийшла, і протокол теж радував Ванине серце. На тому засідання закінчилось. Ваня Громобійський сказав: А зараз, товариші, підемо до клубу. Там сьогодні вечір відпочинку молоді. ...Вечір удався на славу. І хор виступив, не гірше за яку-небудь столичну капелу, і драмгурток не підкачав, і вікторину відгадували, й ігри організували. А тоді почалися танці. Правду кажучи, у Вані Громо-бійського до танців серце не лежало. Він вважав їх дезорганізуючим заходом. Але сьогодні танці проходили, як ніколи, організовано. Все йшло як слід, все було гаразд, Ваня збирався вже навіть додому йти, коли раптом... Почулася лайка, зухвалий сміх, грюкнули двері... Танцюючі пари повальсували далі від дверей, баян рипнув і змовк, піаніно жалісно бамкнуло ще кілька раз і теж змовкло, скрипалі, притискаючи скрипки до грудей, ховалися один за одного, Саксофоніст миттю кудись зник, ніби заліз у саксофон. Ваня глянув на двері і завмер. До клубу зайшли хулігани. їх було двоє. Один рудий, в густому ластовинні, раз за разом підсмикував свої «флотські» штани і поводив плечима так, що його жаб’ячого кольору бобка морщилася на спин*. Кепочка фіолетового кольору у рудого була насунута на самі очі. Його колега був якогось невиразного кольору, менш помітний, але не менш страшний. Він був одягнутий у картату ковбойку, чоботи і штани галіфе. В обох з рота стирчали цигарки. У повітрі запахло горілчаним перегаром і грозою. Хулігани на мить зупинилися, щоб простежити, який ефект справила їхня поява. А ефект був чималий! Навколо них утворився великий вільний простір. Хлопці, не втрачаючи мужності, організовано відступали під стіни. Дівчата наслідували їхній приклад. Ваня дивився на хуліганів, відчуваючи, як у нього холоне в животі і починає ворушитись волосся на потилиці. Щось подібне він переживав у дитинстві, коли переглядав малюнки у книжці «Лікар Айболить» і побачив Бармалея. Ось рудий хуліган поліз у кишеню... «Бритва чи ніж?» майнуло в голові, і Ваня інстинктивно схопився за свій ніс. Фу-ух! Пронесло! Він поки що дістав тільки сірника і, припаливши цигарку, насмітив на підлозі. Ваня, безпорадно озираючись, знайшов очима блідого Коваля, підійшов до…

Бібліотека | Журнал перець | Контакт | Зиз | Карикатури | Комар | Лис Микита | Сатира

Copyright © 2021-2026 "Перець - гумор і сатира"