Журнал Перець
ВЕСЕЛА РЕСПУБЛІКА

Журнал Перець 1957 №21 Сторінка 2

/ Журнал Перець /Архів / Рік 1957 / № 21 / Сторінка № 2
Журнал Перець 1957 №21 Сторінка 2. Перший том «Українсько-російського словника (А Ж) вийшов ще в 1953 році. Над другим томом Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні Академії наук УРСР трудиться ще й досі... м. Сталіно. Мал. А. АРУТЮНЯНЦА Здоровенькі були, товариші! Коли ж ви піднесетесь на вищий щабель? Тихін Макарович обійшов навколо «Побє-ди», присів, заглянув під кузов, потім ударив ногою по задньому скату і крикнув убік будинку: Ну що будемо сьогодні їхати? Іду, іду! Хвилиночку! поквапливо відповіла дружина, Раїса Павлівна. Проте минула хвилина, минуло двадцять хвилин, а дружина все ще бігала з кімнати в кімнату, відчиняла й зачиняла шафу, заглядала в чемодани, в холодильник і щось наказувала доньці десятикласниці. Дівчина залишалася дома, «на хазяйстві». О, зібратися в гості, та ще в такий день напередодні великого народного свята, не жарт. До того ж і гостювання мало бути незвичайним. Тихін Макарович збирався до товариша, з яким не бачився дванадцять років. Не бачився з того часу, як обидва повернулися після війни в рідні краї. На фронті вони були в одному полку, в одній гарматній обслузі. Ділили разом не те що горе і радість, а, траплялось, і пучку махорки. Що й казати, то була справжня дружба. У поїзді, за кілька хвилин до того, як мав зійти Тихін Костиря, вони обмінялись на прощання адресами, міцно, по-солдатському обнялися і домовились, що кожної хвилини через п’ять чи через п'ятнадцять років кожен із них радо зустріне фронтового товариша хоч удень, хоч уночі. І ось Тихін Макарович зібрався, нарешті, до свого товариша Івана Риженка, щоб зустрітися з ним, з його родиною, згадати минуле, випити чарку за майбутнє. Іван Риженко жив, як і раніше, в обласному місті, працював бригадиром по проходці шахтних стволів і, як писали газети, відзначався на цій роботі. Виїхали з запізненням, надвечір. Проте Ти-хона Макаровича це не турбувало: їхати всього три-чотири години. Сусід-шофер пояснив йому, що тільки-но він мине Лисичанськ, нехай звертає на грейдер, потім візьме ліворуч, проїде через хутори Месарош і Карпівку, а доїхавши до асфальтованої дороги, поверне праворуч. «Там тобі здасться, казав шофер, що ти їдеш ніби назад, але ти не турбуйся, їдь саме так, а тоді побачиш дороговказ, звернеш на Артемівськ, звідти на Горлівку, а там вже рукою подати». Ось і асфальт. Куди ж звертати? А-а, тут і питати нічого треба їхати праворуч. Машина котилася вниз весело, легко. Тихін Макарович вимкнув мотор. Майнув місток над якоюсь річечкою, і дорога круто завернула вправо і вгору. «Так воно й мусить бути, зрадів шахтар, здається, ніби їдемо назад. Тепер тільки б звернути вчасно». А куди ж звертати на Артемівськ? Запитати б, та в полі ні душі. Тихін Макарович зупинив машину і вийшов на шлях. Смеркалося. Кругом, скільки сягало око, привітно підморгували вогники. Костиря знову сів за руль і повів машину до найясні-ших і, напевне, найближчих вогників. Біля крайнього будинку стояли, обнявшись, хлопець і дівчина. Тихонові Мака-ровичу було незручно, але він мусив розпитати їх про дорогу. Відповідь здивувала і засмутила його: Артемівськ, виявляється, уже далеко позаду, а це селище Оріхуватка, збудоване…

Бібліотека | Архів | Контакт | Зиз | Карикатури | Комар | Лис Микита | Обкладинки | Про Перець | Рейтинг

 Copyright © 1922-2024 "Перець"