Журнал Перець
ВЕСЕЛА РЕСПУБЛІКА

Журнал Перець 1958 №11 Сторінка 4

Журнал Перець 1958 №11 Сторінка 4. регеє-иа. » Іван Никифорович, старий почесний шахтар, уперше приїхав до Києва. Показати йому столицю взявся сам Йосип Олексійович, за сімейним станом зять старого шахтаря, а за службовим керівник однієї з поважних київських установ. Почнемо, мабуть, запропонував Йосип Олексійович, з парадних воріт міста, з вокзалу. Ви ж приїхали вночі і не бачили його. Вокзал сподобався тестеві. Найбільше ж йому прийшовся до душі порядок на вокзалі. Коли один пасажир біля каси запалив цигарку, перед ним, мов з-під землі, виріс міліціонер і оштрафував порушника. І правильно... задоволено посміхнувся Йосип Олексійович, сідаючи в машину. Дай гим кадильникам волю, так і дихати буде нічим. А от у нас, у Кадіївці... почав Іван Ни-кифорович і не закінчив... Апчхи! раптом чхнув тесть. Виїджаємо на Бульвар Шевченка. Апчхи! слідом за тестем чхнув шофер. Це, між іншим, одна з найкрасивіших магістралей столиці. Апчхи! Апчхи! Йосип Олексійович теж відчув у носі якусь сверблячку й вихопив з кишені хустинку. Що за, напасть? вигукнув він. Не напасть, а сірчаний газ, спокійно зауважив шофер. 3 вагранки... З якої ще там вагранки! Це ж центр міста. От і я так міркую: на дідька треба було в центрі міста, на Бульварі Шевченка, у подвір’ї будинку № 27 ставити вагранку? А хто її поставив? Хто? Управління держтрудрезервів. Хіба ви не знаєте? Йосип Олексійович нічого на це не відповів, а попросив лише шофера завернути назад. Зараз, Іване Никифоровичу, я вам покажу найбільший наш стадіон красу і гордість Києва. Ви ж, здається, завзятий болільник... Машина покотилася’ назад і вискочила на вулицю Жаданівського. Раптом в очах Івана Никифоровича потемніло. Ой, злякався він, що це? ТЕЦ, спокійно пояснив шофер. Але ж директор ТЕЦ’у т. Жищенко запевнив мене, що котли переведено на газ! здивовано зауважив Йосип Олексійович. Переведено, та не всі. Кілька котлів ще й досі кадять. Та ще й як! У сусідньому Ботанічному саду дерева од цього сохнути почали. От у нас, у Кадіївці... знову почав було тесть. Але йому не вдалося договорити. Кадіївка! посміхнувся Йосип Олексійович. Хіба можна рівняти Кадіївку з Києвом. Та там же ні Дніпра, ні чарівних наддніпрянських схилів... І до шофера: Давайте завернемо на Володимирську гірку. Покажемо Іванові Никифоровичу, що таке справжня краса! Володимирська гірка, чудові краєвиди, що відкриваються з неї людському оку, все це дуже вразило Івана Никифоровича. Але ще більше враження справив на нього зять. Чуде-са! вигукнув старий. Тільки п’ятнадцять хвилин гуляємо, а ти вже так засмалився, наче місяць на морі пляжився. У вас тут, у Києві, і сонце, мабуть, якесь особливе. Не сонце, пробурмотів Йосип Олексійович. Не сонце, а «Головкиївбуд». Вірніше, його комбінат будівельних деталей, що розташувався тут же, на Володимирській гірці... І де тільки у директора комбінату т. Кімстача совість! Сюди ж люди з усього міста відпочивати приходять. Йосип Олексійович провів хустиною по обличчю й одним махом стер увесь «загар». А в нас, у Кадіївці... сказав Іван Никнфорович, але знову зять не дав йому закінчити думку. Що там ваша Кадіївка, запально промовив він. Повезу я вас зараз до нашого знаменитого Голосіївського лісу. Уявляєте собі: ліс у столиці! Кузня здоров’я!!! Сказавши це, Йосип Олексійович одразу ж відчув, що промахнувся. Згадав, що по дорозі до цієї «кузні здоров’я» стоять справжні кузні, які день і ніч курять і вкривають місто своєю масною кіптявою. Це ливарний цех ліжкового заводу, який очолює т. Польський. Це котельня мебльової фабрики ім. Боженка,…


 Copyright © 1922-2024 "Перець"