Журнал Перець
ВЕСЕЛА РЕСПУБЛІКА

Журнал Перець 1958 №03 Сторінка 2

(Байки)
/ Журнал Перець /Архів / Рік 1958 / № 03 / Сторінка № 2
Журнал Перець 1958 №03 Сторінка 2 - Байки. Мал О. КОЗЮРЕНКА Мені той вісімнадцятий рік і досі з голови не виходить. ОДНОБІЧНИМ ЛИС (БАЙКА) Держи!.. Лови!.. Він злодій!.. За шкірку шкідника! Піймався Лис на шкоді Ніс курку з курника. Іван гука: Ти курку вкрав!.. Та Лис хвостом і вусом замотав: Я?.. Курку?. А яку?.. Та он оту, що ти в зубах тримаєш!.. Схопив у нашім курнику... Ну, ось тобі і маєш!.. Та я ж на сідало курчатко ніс... А сам прямуєш в ліс?.. У ліс?.. Невже?. То, знати, помилився. Попутав, певно, біс І сам не знаю, як отут я опинився. Та щось ті «помилки» усі на один бік Усе у ліс та в нору. І зроду не було, щоб приволік Хоча б ти щось на гріш в комору. Ну, що ж за помилку полайте, А вилам волі не давайте. Якщо в моралі справді сила. То ось мораль: Пускайте в дію вила! В. ЛАГОЗА. м. Харків. Остап ВИШНЯ Народного суддю ми собі оце обрали... Чесного, прямого, освіченого, строгого і водночас людяного... Одне слово народного суддю. Обрали ми суддю та й зорганізували проти нього змову. Усі ми, нашого судді виборці, змовилися берегти нашого хорошого суддю. А як його берегти? Не загружати його роботою... Припинити на нашій дільниці всілякі вчинки, що потребують втручан* ня народного суду... Всі погодилися, що в комунальних квартирах, спільних квартирах, навіть при користуванні газовою установкою, полюбовно встановити черговість, не перекидати сусідчиної каструлі і натомість становити свою і, боже борони, не бити одна одну ополоником... Ополоник це вже «образа дією», і тут без народного суду не перебутися. І твердо вирішили: припинити! Марфа Калістратівна, щоправда, тут же, на зборах, щиросердно заявила: Розумію, граждане, все розумію, всім серцем своїм розумію і суддю свого знаю й поважаю його, і добра йому бажаю, та, мабуть, не видержу! Щоб ото вона, Лідка-трясо-гузка, та раніш від мене обід на газу варила?! Та боже ж мій! Дайте води! І Марфа Калістратівна почала розмахувати руками, тут-таки на зборах, так, ніби в неї в руках ополоник... Ну, ми всі підскочили до Марфи Калістратівни, дали їй води, заспокоїли. Лідія Іванівна (та, котора «Л ідка-трясогузка») теж підійшла до Марфи Калістратівни, взяла її лагідно за руку, погладила: Марфо, каже, Калістратівно! Голубочко! Не хвилюйтесь, не нервуйтесь! Ну, варіть ви першою, я ж хіба що? Будемо в згоді та в злагоді! Усі ж граждане за те, щоб без скандалів, а ми ж хіба не такі, як вони! Лідочко моя, голубочко моя! припала Марфа Калістратівна до Лідії Іванівни, простіть мене! Все я розумію і хочу, та не можу, не видержую! Дев’ятнадцять літ, як уселилася я в нашу квартиру, дев’ятнадцять літ ополоником б’юсь! Сама іноді себе ненавиджу! Вийду в кухню, побачу чужу каструлю на газу, самі руки перекидають... Простіть мене, люди добрі, кажу все, як на сповіді! Марфо Калістратівно, звернувся до неї Олександр Петрович, всіма поважаний наш лікар-невропатолог, ви спробуйте, перед тим, як вийти в кухню, помахати ополоником у кімнаті, десять хвилин правою рукою і десять хвилин лівою рукою. При цьому глибоко дихайте. Як уже дуже хочеться когось ударити, кота лусніть! Нема ві мене кота! Не живуть у мене коти! Та хай мух б’є! озвався Кузьма Федорович, двірник. І лікуватиметься, І все-таки якась користь! А то так махатиме чорті й чого! Не…
 Байки

Бібліотека | Архів | Контакт | Зиз | Карикатури | Комар | Лис Микита | Обкладинки | Про Перець | Рейтинг

 Copyright © 1922-2024 "Перець"