Журнал Перець
ВЕСЕЛА РЕСПУБЛІКА

Журнал Перець 1958 №04 Сторінка 2

Журнал Перець 1958 №04 Сторінка 2. Мал. В. ЗЕЛІНСЬКОГО Злиш Голова колгоспу їм. Кірова Буєвський (Пробіж-нянський район. Тернопільської області) ночами гасав по полях на машині за зайцями. Районні керівники знали про неприпустимі дії цього запеклого браконьєра, але не закликали його до порядку. (З листа). По озимій серед ночі, Попід гору по долині Хижо витріщивши очі, Мчить Буєвський у машині: Місить жито і пшеницю, Хвацько держачи рушницю... Раптом жертва! Зовсім близько. Чути: бух! І впав зайчисько... Умостивши зайця в «ГАЗ», Пробасив Буєвський: Раз! Хай машини жаль шоферу То байдуже браконьєру! Стрельнув ще раз голова І гукнув, зрадівши: Два! Із райцентра добре видко Ту нічну картину «бою». І говорить так, нерідко, Керівництво між собою: То Буєвського розвага. Ну й завзятий чолов'яга! А в цей час за світлом фари Шле Буєвський два удари, Зводить зайця догори І кричить щосили: Три! І зайцям від браконьєра, І посівам ціле горе! Я хотів би, щоб тепера Ви, шановний прокуроре, Розібралися на ділі, Скільки коштують артілі Ті нещасні куцохвості!.. Просим вас в колгосп у гості! Ой, як мені осточортіла ця горілка!.. С. ОЛІЙНИК. Е ТЕПЕР це було, не тепер, а тоді, як наш брат, шахтар, дванадцять годин на добу вугілля довбав, потом І кров’ю обливався. Оглянься років на сорок назад не те життя було. Наша шахта «Комунар» тоді ще так І не називалась, а належала французові, Луї Францовичу Рогге. Був він паном гордим, бундючним. Шахтаря за людину не вважав. Луї Францович жнв у Парижі, а в Росію і на рудник навідувався рідко подивиться, як ідуть справи, та чи не обдурює його управитель. З’явиться він сюди у фраку, у крохмальній манишці, в лакованих черевиках, сидить позад кучера, ніби куль борошна, І не ворухнеться. Шахтарі картузики з голів шарпають, кланяються. їде він отак одного разу рудником, а назустріч йому йде вибійник Данило Квач. Хлопець він був завзятий, не боявся ні бога, ні чорта. На шахту прийшов, коли його батька в забої задавило. Обушок був хлопчині не під силу, так він у мастильники найнявся. Наллє в баклушу дьогтю І ходить по шахті, тиче квачем у колеса вагонеток. От його й прозвали Квачем, а справжнє прізвище забули. І ось Квач, не знаючи ще, хто то в колясці на дутих шинах їде, шарпнув свою драну кепочку з голови, вклонився і чокає: «Що то за людина?» Коні змії, вудила гризуть, з губ піна летить. Ага, ось хто! Сам хазяїн шахти! Той промчав, на шахтаря й не глянув не хотів шиї трудити. Данило не стримався, показав йому вслід кулака: «Почекай-но, почекай, французикуі Будеш ти кланятися шахтарям!» Прийшов він увечері до лавки-шинку І розповів про цей випадок, а шахтарі послухали та й давай сміятися. «Де ти вештався? питають. Тебе по всьому руднику ЯК БУРЖУЙ ШАХТАРЮ КЛАНЯВСЯ (ШАХТАРСЬКА РОЗПОВІДЬ) шукали. Хазяїн хотів нагородити тебе за ретельність: ти ж так низько кланявся, що носом личаки діставав». Гнівається Данило, своєї веде: Однако він, тварюка заморська, вклониться мені. Згадаєте моє слової Не комизися, хлопче, кепкує шинкар. Тебе в такому дранті до нього и близько не підпустять. Нічого, відповідає Квач. Хоч у латаному, та не в хватаному. А французик буде бити поклони. Не віриш? Б’юся об заклад! Що ж, давай, коли тобі вже так хочеться, погоджується шинкар Кузьма Єгорович. Сулія горілки! По руках? По руках. Шахтарі знали, що Квач хлопець хитрий, спритний на різні штуки. Якось у чистий четвер, під…


 Copyright © 1922-2024 "Перець"