ГУМОР І САТИРА

Перець 1958 №22 Сторінка 5

/ Перець /Журнал перець / Рік 1958 / № 22 / Сторінка № 5

Перець 1958 №22 Сторінка 5. Мал. А. АРУТЮНЯНЦА А- е ' ! -т»«. 1 * * С ------ »м Ті * НЕЇ «Ай»' 11 'І і І 1 а ГЦ .Й 11 І 'і і 1 ВіигЮТМЦЖ 1 і т і регес на. регес иа. Мал. ГІ. КАПЛАНА » і Давненько не і---- Про мене, стару, забуваючи. Йому ж тілогрійку послала я в строк пише мій любий синок, V Від зорі І до зорі V», Йому ж тілогрійку послала М'якеньку на хутрі на заячім. Рішила: Не буду синочка Писав же він якось, що часу нема поїду до нього сама, я ганити. І вгору нема коли глянути! В столиці він, кажуть, велике цабе, Із вищою, бачте, освітою! Га тільки, видать, не шкодує себе. За справами мо’ й не обідає. Зібралась, поїхала. Важко старій За серце тримаюся, ойкаю. Сусідка відкрила. Питаю: Де ж мій?..» А в серце шпигнуло вже колькою. Та, каже, під ранок десь їх привезуть!.. Привозять- не як-небудь! думаю. Таких роботящих, дивись, бережуть! і тішусь собі, на біду мою. не як-небудь! думаю. «І що за робота, питаю, нічна? Загонить синочка, мов зайця...» Не втрималась більше як пирсне вона: Гака, що аж ноги хитаються!.. ВОВЧА СПРАВА Кобила, що належала Самотіївській середній школі, почала недбало виконувати свої службові обов’язки. Чи то вона не усвідомлювала, що возить директора школи Петра Денисовича Роєнка і завгоспа Токаря, чи своє лоша було миліше її, кобилячому, серцю, ніж вищезгадані особи, але факт залишається фактом: вона часто уповільнювала рись, щоб. бува, не відстало її чадо. - Ти диви! встигло вилупитися, а вже кобилу з пуття збиває. А вовки б тебе з’їли! І що ж ви думаєте сказав завгосп директорові. Не вилаявся директор. почули вовки директорове Але справжню безодню вовчої підступності викрила сама Зірочка. Через добу, заюшена кров’ю, придибала вона з лісу. Як же здивувалися люди, коли переконалися, що вовки, замість дарованих їм природою зубів і пазурів, хотіли вкоротити їй віку пострілом з рушниці. Бачите, який вовк знайшовся у нас -- пальнув з рушниці у лоша, що заважало директорові школи. Кляли-кляли директор з завгоспом лоша, що не догадалося вмерти, а тоді завгосп взяв сокиру та й довершив вовчу справу... Тепер вільно роз’їжджають директор із завгоспом. Візьмуть рушничку і гайда. Тільки при згадці про Зірочку (діти ніяк її не можуть забути) розповіда-про погані хвороби, якими буцімто хворіла кіина лошичка. Ой, громадяни, громадяни, чи знаєте ви. що чорнити наклепами пам’ять безневинної жертви -справа, даруйте, гірше вовчої! Ту ніч я до ранку заснуть не могла, А вдосвіта, люди, як гляну я: На вулиці син Мітлою мете хворостяною. аж припала до скла вовк нас з завгоспом м ють по- це вже САМОТПВЦІ. І нащо здалося йому це тепер? Нічною ж роботою змучений! Аж зирк: біля нього міліціонер, А в сина пострижені кучері побажання, з’їли-таки Зірочку (так прозвали лошатко школярі). Одного дня директор і завгосп в один голос повідомили, що вовки-сіроманці розтерзали в лісі сердешне лоша. Дуже засмутилися школярі, що любили пестили Зірочку. Кляв лісових розбійників Ємельянов, який хотів виміняти Зірочку за Краснопільський район на Сумщині. ... Пішла я в міліцію, наче вві сні, З двома розмовляла майорами. Гірку вони правду розкрили мені, Як діяли довго докорами, Як сина приборкать взялися вони З тих пір я шаную міліцію. Щоб сила, спустила б на ньому штани, Сама б йому всипала, гицелю! Ходить баба у дворі Пишнолиця, Білорука, Цілий день Годує внука. І хоч внучок Любомир Повний, Круглий, як пузир, І хоч з нього позвисало Молоде, Рожеве сало, Баба їжу в нього пхає Ще й ласкаво примовляє: Обгризи крильце гусяче. Глянь, який горобчик скаче! Видно, їсти хоче дуже, Але це для нас байдуже. Ми ні крихти не дамо, Ми самі усе з’їмо. Не минуло й півгодини, Знову бабин голос лине: Любомирчик! Любомир! Ось тобі Сметана й сир, З маслом добрий бутерброд; Так і проситься у рот! Он сидять в дворі сьогодні Голуби усі ГОЛОДНІ. Але ти своє роби... Киш, від хлопця, голуби! Ми ні крихти не дамо. Ми самі усе з’їмо. Гоже це, а чи не гоже? Вже ходити внук не може. Як гарбуз його обличчя. Але баба Знову кличе: Любомирчик! Любомир! З’їж рогалик та Інжир, Гогель-могель і компот; Розкривай-но ширше рот. Кошенята он сидять, їсти хочуть, аж пищать. Ми ні крихти не дамо, усе з’їмо. Ми самі ЦиіИі й*’ ’іі Я1 л У. IV 7 перший сорт он там стоїть! що І, 'Її Не туди чіпляєш! Хіба не бачиш, .1 ї 7 И V.. 5? гч’ Є ил-УУ . ж в Ж ТіГ.'. Же ' Ті № ЙС..І РОЗМОВА В ТУПИКУ л- * у-'СЗ І К иА Я«-( ?.' Л )Ді. й. 'і і » » 1 ! Мі-'-ЖУ і*' дишло ЯК ПРИМАНКА Прийшла ВОЗ .і. Мотовоз стояв у тупику залізничної колії Берє зямського цукрозаводу (Черкаської області) і мав вельми жалюгідний вигляд, тому коза зразу ж одвернулася від нього. Я к ос ь к о з а до мото- СТОЯВ V жал югіднии з н е в а ж .чи во бе к н V впій: Бе-е-е... Ні бе. ні ме СеГ'ДИТО' таку образу моторний?! тямиш' ти в техніці не на мотовоз. відгукнувся Я, знаєш. ЯКИМ ще - Моторний... нулася коза. А чого транспортерів, волові не ОДНУ ців. коза. А не я знаю. Цікаво... товоз. ма. ди Чуєш, н е м...» які тисячу за - коштують карбован-і «Червоний хлібороб чому. ВІДПОВІЛИ здивувався л- м о - Нічого цікавого в цьому не-)ачиш, вагони як вони співають: і - сказала коза, вантажать у Л Н) -цукор? « Е й, КОЛГОСПОВІ «іервинии хлюороо» потрібні були дишла. А з цього ось яка історія вийшла. Послав голова колгоспу чоловіка с. Скочище, де містяться склади довго за одним рипом ще и 9 4 9 і завжди Валентин ЛАГОДА. і бригадир ф ф ф ф 4 9 « Ж: 1 я ю - дл Я З ЦІЄЇ Ф Ф Ф 1 999 9 9 9 9 » 9 9 9 чергову (двадцять ФФФфФФФ Ф Ф ФаФаФ 9 9 9 9 9 9 9 9 9 9 9 9 4 колгоспу коня. ф ф ф 4 4 * 9 9 9 9 9 « 9 9 Ф *9*9* 9 9 9 9 9 9 9 9 9 9 9 9 9 9 4 '9 9 9 9 9 9 9 9 9 9 4 9 9 9 9 9 9 9 9 9 9 4 9 9 9 9 9 9 9 9 9 4 9 9 9 9 9 9 9 9 9 4 9 9 9 9 9 9 9 9 9 4 4 9 9 9 9 9 9 9 9 4 9 9 9 9 9 9 9 9 4 '9 9 9 9 9 9 9 9 4 9 9 9 9 4 9 9 9 4 9 9 9 9 9 9 9 9 Так щодня І щогодини Ця яга псує дитину. Вперто сила ця нечиста Ліпить з хлопця егоїста. Згодом В школі, В комсомолі Буде з ним возні доволі. Володимир ІВАНОВИЧ. ф *ффффффффффф« ффффффффффф 9 Ф ф 4 Ф ффффффффффффф 9 9 99994994449499 ФФФФФФФФФФФ ф Ф ф ф ф ф 4 * криво ПОСМ1Х-коза. А чого ж тебе, такому разі, загнали в тупик? Чого ти стоїш тут, Стою, Он, бачиш, я к в мов укопаний? бо нє' повезло коникам більше1 Глянь, як вони тягають ки заводською колією. ж вони, а не ти? не мене, а В о мені... везе, вагонет- - А чому Про це питай лодимира Івановича Дмитруху головного інженера заводу, він скаже вує Може, тобі, чому не використ крана ще и…

Бібліотека | Журнал перець | Контакт | Зиз | Карикатури | Комар | Лис Микита | Сатира

Copyright © 2021-2026 "Перець - гумор і сатира"