Перець
ГУМОР І САТИРА

Перець 1958 №19 Сторінка 6

Перець 1958 №19 Сторінка 6. пегес-иа. регеє-иа. Хто з вас, шановні читачі, не чув казни про «Солом’яного бичка»? Усі чули. «Жив собі дід та баба. Дід смолу гнав, баба дома сиділа, мички микала. Якось баба напалась на діда: Зроби та й зроби мені, діду, солом’яного бичка і осмоли його смолою. Що ти. дурна, говориш, навіщо тобі той бичок здався? Зроби, я вже знаю навіщо». Після того, як дід зробив солом’яного бичка, життя його веселіше пішло. Адже баба щодня вигонила бична на пасовисько, а там у його просмолених боках застряли зубами і ведмідь, і вовн, і лисиця, і зайчик. І кожне з них подарунок принесло. Як бачимо, дідові саме тому пощастило, що його баба в силу хімії вірила, правильно смолу використала. Це так у казці. А насправді Із смоли можна такого наробити, що нашим дідам та бабам і не снилося. Хімія робить такі штучні смоли, з яких виходить і синтетичний каучук, і пластмаси. Пластмаси! Тепер уже всі знають це слово, бо ж ті пластмаси все глибше в народне господарство і в наш побут входять. Та що там говорити: дійшли до того, що коксовий газ перетворюють на синтетичні волокна напрон і нейлон, а це ж незамінні замінники шовку І шерсті. От І виходить, що тепер і на хімзаводах є такі «чабани», що вовну стрижуть. Та ще й як! І механічні шовкопряди там цілий рік нитки прядуть. А скільки мінеральних добрив дає хімія для наших широких степів. Скільки від того ми додатково беремо І зерна, і цукру, І бавовни. Коротше кажучи, в наш час хімія веде широкий наступ. І треба розчищати їй дорогу. І розчищають, і допомагають. Та не всюди... Бо хоч чимало маємо хороших хіміків, але зустрічаємо й алхіміків. Михайле Никифоровичу! Просимо вас до нас на завод, порадимось. У цеху стоїть найновіше устаткування. Ми на ньому найскладнішу хімію осилимо. Не приїхав Михайло Никифорович. Відстані злякався. То ж не жарт: від тресту до заводу, може, аж три кілометри буде! Молодий, хороший цех, а вмер. Уже кілька місяців не дихає. А на його будівництво витрачено понад три мільйони карбованців. Ще одна деталь. Навколо цеху звалено вісім тисяч бочок. Свого часу везли їх сюди з усіх кінців країни, щоб ними оту емульсію розвозити. Чиста біда тепер з ними лежать, іржавіють. А перша-ліпша організація залюбки б поклала гроші на бочку, якби їй продали хоч кілька бочок. Отака алхімія! Один відпускник їхав на Південь. Саме вночі поїзд проходив станцію Ханженкове. І побачив відпускник біля станції великі димарі, з яких до самого неба било І вирувало полум’я. Захопився він цим видовищем і вигукнув: Оце так завод! Усім заводам завод! Дійсно, Ханженківський коксохімічний завод може всім заводам Донбасу носа втерти. Але як? Тут кокс випалюють у старезних полумене-вих печах, збудованих ще за царя Панька, коли земля була тонка. На заводі нема, як тут кажуть, хімічного крила. Без того хімічного крила в атмосферу вилітають дуже дорогі продукти коксування, з яких виходять пластмаси та перлони-нейлони. Сталевар Сталінського металургійного заводу закінчив зміну. Що він робить, вийшовши з цеху? Насамперед сердито погрожує кулаком. Кому? А тим, що сидять на Рутченківському коксохімічному заводі. Що ж вони йому зробили? Зміну зіпсували. Рутченківський коксохімічний завод дає газ для мартенівських печей своєму сусідові Сталінському металургійному заводові. А в газі великі домішки сірководню. Отой сірководень дихати металургам не дає: як вони не стараються, а не вдається їм зварити такої сталі, якої хотілося б. Щоб позбутися цієї біди, треба збудувати очисні споруди. Тоді подвійна вигода буде: очистивши газ, коксохімзавод матиме готову сірчану кислоту, яка йому дуже потрібна, а мартенівці добре сталь варитимуть. Та поки що тільки густа каша вариться; між металургами І коксохіміками гарячі суперечки точаться, а коли почнеться будівництво очисних споруд, поки що невідомо. І, думаєте, вчора оту кашу заварено? Сім років тому! Ой, дійде до того, що опечеться хтось на тій коксохімічній каші. о Недавно до Києва з села Микуличів, Броварського району, Київської області, приїхав колгоспник Володимир Мусійович Слобожан. Приїхав купити шиферу. Ходив він, ходив по місту, почитав вивіски та й поїхав ні з чим. На станції Немішаєве з досади пішов у буфет і за кухлем пива поскаржився землякові: Поставив я собі хорошу хатину, але за комір капає. Треба вкрити її, а вкрити нічим, їздив оце до Києва по шифер, та тільки даремно гроші витратив і час змарнував. Аж тут де не візьмись молодий чоловік, досить приємний на вигляд. Шифер, кажете? встряв він у розмову. Можу дістати цілком офіціально, а ви мені пару копійок за турботи підкинете. І поїхав Слобожан разом з своїм благодійником до Києва. Той привів його на Бульвар Шевченка до приміщення Міністерства сільського господарства і каже: Зараз ми підскочимо до міністра, і все буде, як у казці. Незручно якось, зніяковів Слобожан, мені ж ніколи в житті не доводилося підскакувати до міністра. Тоді давайте гроші, я сам підскочу. Благодійник взяв у колгоспника дві тисячі карбованців, «підскочив» у парадний, а «вискочив» через чорний хід. Тільки його й ба- чили... Благодійник виявився Борисом Євгеновичем Дроздовим, 38 років, людиною без певних занять, але з певним нахилом жити на чужі гро- Чимало шахраїв і пройдисвітів, лицарів легкої наживи кружляє біля колгоспників, що приїжджають до великих міст. Найчастіше Підрахунки показують, що на полум’ї, яке в небо б’є, щороку згоряє 20 мільйонів карбованців! Втрачається 10.600 тонн сульфату амонію, 13 тисяч тонн кам’яновугільної смоли, 4 тисячі тонн сирого бензолу. А це ж вихідна сировина для синтетичних матеріалів! і виходить, що оті «хімічні овечки» поки що десь аж у хмарах пасуться. А до всього цей завод так отруює повітря, що чорти в пеклі заздрять. Щоб зменшити вихід шкідливих газів, щороку витрачається щонайменше три мільйони карбованців на спорудження спеціальних камер, в яких допалюють продукти коксування. Інженери та робітники розробили проект реконструкції свого заводу. А в Сталінському тресті «Вуглепереробка» по тому проекту своїм планом ударили: збираються ще 5 мільйонів карбованців витратити на будівництво камер допалювання. А тепер про нафталін. Не подумайте, що мова піде про те, як краще міль нищити. Хочемо розповісти про той нафталін, який є цінною сировиною для хімічної промисловості. Є шляхи бруковані І асфальтовані. А от на Макіївському коксохімічному заводі зробили шлях нафталіновий. У смолоперегінному цеху така техніка, як біля дядькового воза. (Маємо на увазі недбайливого дядька). Після розливки нафталіну його кладуть на тачки І гайда вручну…


 Copyright © 2021-2025 "Перець - гумор і сатира"