ГУМОР І САТИРА

Перець 1958 №21 Сторінка 5

/ Перець /Журнал перець / Рік 1958 / № 21 / Сторінка № 5

Перець 1958 №21 Сторінка 5. Люди, що населяли Зарічне, були звичайні, прості, сірі, нічим непомітні і жили вони таким же сірим, одноманітним і нецікавим життям. Проте дехто з них закарбувався у пам’яті Федя та Митька, може, саме тому, що трохи відрізнявся від містечкового загалу. Перш за все це був відставний полковник Трандафілов. Сивий, у бакенбардах, завжди у форменому військовому картузі, він викликав в обох хлопців якесь особливе почуття чи то захоплення, чи то поваги, змішаної з острахом. Полковника Трандафілова зарічани мали, за що поважати. Він був героєм Плевни, бився з турками під знаменами легендарного «білого» генерала Скобелєва (Скобелєва прозвали «білим» тому, що він завжди їздив на білому коні). Груди Трандафілова були у хрестах і в ранах. Люди говорили, що в лівій нозі полковника, на яку він кульгав, ще й зараз стирчить турецька куля. Після революції 1905 року зарічани обрали Трандафілова головою містечкової управи. Відставний полковник завів в управі військові порядки. Писаря він навчив «трубити зорю» і віддавати йому щодня по-військовому рапорт; відвідувачам пропонував стояти на витяжку, тримаючи руки по швах. Коли вони, скінчивши свої справи, виходили, голова управи проводжав їх військовою командою: «Ать-два! Ать-два!» А втім, Трандафілов був чоловік не вред-ний; він не робив людям нічого ні поганого, ні доброго. Його девізом був «царь-батюшка» і «Росія-мать». Проте і в його обмежений розум приходили іноді якісь думки про соціальні і політичні перетворення. Граючи з друзями у преферанс, він іноді, просльозившись, висловлював своє гуманне ставлення до в’язнів. Я б їх, сучих синів, всіх повипускав на волю. Треба лише перед цим поодрубувати їм руки, щоб вони не могли красти, вбивати і бунтувати. Зарічани говорили, що Трандафілов навіть подав доповідну записку цареві, в якій пропонував засудженим до страти політичним перед повішанням одягати на голови мішки. У тій же доповідній полковник писав про необхідність «заменить штрафні для просто-народия наказаниями плетьми, ибо простому человеку легче полупить пятьдесят ударов, чем дать пятьдесят копеек». Трандафілов критично ставився до жорсто-костей, які застосовував міністр Столипін до соціалістів. Навіщо їх вішати? говорив Трандафі- Не треба вішати. ІЦо вони хочуть: лов. Республіку? Соціалізм? Паризьку комуну? Хай їм тро-подалі, дати туди роблять! Зібрати їх всіх докупи землі дві-три волості, десь хи під Оренбургом чи за Аралом, куди імператор Микола 1-ий загнав Шевченка; обгородити їх китайською стіною, і хай вони там, за стіною, будують свої комуни і республіки. Тільки-но об’явиться у державі який студент чи єврей з прокламацією, туди його, за китайську стіну! А вішати не треба! Навіщо вішати? Проте Трандафілов у політику мало втручався. Він жив своїм відставним військовим життям. У газетах він прочитував лише укази государя та повідомлення про військові паради і коронації. Навіть у своєму домашньому житті він не залишав армійських звичок. Люди, проходячи ранком повз його будинок, не раз чули постріли. То полковник, лежачи на канапі, стріляв у мух, які сідали на стелі. Щомісяця штукатури ремонтували стелю у будинку Трандафілова, з якої полковник робив решето. Про цього дивного полковника Федь і Мить-ко дізналися ще до того, як побачили його вперше на вулицях містечка. І дізналися не де-небудь, а на кладовищі. На зарічанському цвинтарі, поруч з хрестами і пам’ятниками померлим зарічанам, за залізною оградою стояв кам’яний обеліск, на якому золотом було вирізьблено: Уривок з повісті «Незабутнє:». «На сем месте будет покоиться прах Его вьісокоблагородия полковника лейб-гвардии его Императорского величества Трандафилова Ви-талия Игнатьевича, георгиевского кавалера и всех прочих орденов». Раз на рік після Великодня, на проводи, коли люди справляють на гробках поминки, полковник Трандафілов приходив на кладовище, сідав на лавочці і довго дивився на майбутнє місце свого «упокоєнія», проривав бур’янець біля обеліска, поливав квіти барвінок та іриси, які в Зарічному звали «півниками». Федь і Митько згодом дізналися і про те, що на горищі у Трандафілова вже кілька років стоїть цинкова труна, яку він теж приготував для свого «упокоєнія», і за яку заплатив у Єлисаветграді аж триста карбованців! Із зарічан Трандафілов водився лише з попом Іоаном та гробовщиком Зоричем. Про гробовщика Гната Зорича по Зарічному ходила слава як про найжирнішу й най-товщу людину містечка. Він важив одинадцять пудів... Жив Зорич заможно. Він мав добротний будинок під бляхою на дев'ять вікон по фронтону і садибу з двох десятин. Зорич займався підрядами будував по селах церкви або ж наймав грабарів…

Бібліотека | Журнал перець | Контакт | Зиз | Карикатури | Комар | Лис Микита | Сатира

Copyright © 2021-2026 "Перець - гумор і сатира"