ГУМОР І САТИРА

Перець 1958 №12 Сторінка 5

/ Перець /Журнал перець / Рік 1958 / № 12 / Сторінка № 5

Перець 1958 №12 Сторінка 5. ЧОБОТИ З КОНВЕРТІВ БУРЯКОБЕТОН Микита ГОДОВАНЕЦЬ Усім відомо, що Ста-ніславська область славна природним газом, цінними породами лісу, фореллю в ріках... Але щоб в обласному центрі мешкали бербе-рійські леви і жваво вистрибували в товаристві місцевих красунь, такого ніхто ще не чув і не бачив. Отже, можна сміливо сказати: ми повідомляємо сенсацію. Ось листівка-сувенір. Розповсюджується вона тисячними тиражами. На листівці сидить весе- ла молодичка в купальному костюмі. На грудях у неї квітне анілінова троянда, а обіруч двоє левів-підлітків. Внизу, як і належить на сувенірах, пам’ятний напис: «Привіт з Станіслава». Кожний, хто приїздить до Станіслава, та й постійні його мешканці, бажаючи похвалитися кра- сотами міста перед жителями інших міст, змушені вдаватися до цієї фотохалтури. У Станіславі дуже буйно розплодилися «холодні» фототоргаші. У них можна придбати й інші шедеври. От хоча б цей. У рамці з клиноподібного серця зображено ніжну пару, густо посилану братками. А хіба вас не зворушить такий підпис: «В тумане жизненьїх скитаний порой в тише наедене когда нибудь среди мечтаний бьіть может вспомниш обо мне!» Хто ж у Станіславі веде боротьбу з цією фотохалтурою? Ніхто. Спробувало було обласне управління зв’язку виявити активність. Але нічого з того не вийшло. Сірі, з невиразними малюнками «художні» конверти, випущені обласним управлінням, слабо конкурують з левами і клиновидними серцями. Ю. АРБАТ. Є такі. Сам бачив. Носить їх не хто-небудь, а завідуючий Мужилівською (Тернопільська область) філією зв’язку Болещук. Носить, ляскає долонею по халявах і посміхається: от, мовляв, придумав, усіх перехитрив! Не думайте, що Болещук знайшов якийсь хімічний секрет по переробці звичайних конвертів на кирзові чоботи. Ні. Вдався він, скажемо прямо, до хитрощів дуже ганебних. Зайшов у мужилівську крамницю, побачив на полиці чоботи і вирішив їх купити. А грошей нема. Оглянувся Болещук і побачив громадянина цього села Федіва. Позичте, каже, мені 129 карбованців. Завтра віддам... Хіба міг гр. Федів не повірити? Та ще завідуючому філією! Позичив. САМОГОННИЦЯ ВПЕВНЕНА... Мал. І. АЛЕКСАНДРОВИЧА. Другого дня бачить Федів, що йде до нього поштарка. «Мабуть, гроші несе, подумав. Але чого так багато? Таскає таку в’язку, що аж на плечі завдала!» Оце вам начальник повернув 129 карбованців. Розпишіться. Розцуркував Федів пакунок, а в ньому звичайні п’ятикопійчані конверти: 2580 штук! Рівно на позичені гроші. Ходи тепер Федів попід хати по селах і виручай свої гроші, продавай конверти. Кажуть, що за таке розповсюдження конвертів (за перевиконання плану!) Болещук жде премію від начальника Підгаєцького районного відділу зв’язку. Висловлюємо побажання, щоб начальник преміював Болещука доброю пачкою канцелярських шпильок (по чверть копійки штука!)... Хай ходить по району і реалізує премію. А втім, може, начальник і чимсь іншим преміює. То вже його діло. С. ОЛ. ДІЯНІЯ святого* АНДРОНИКА Он той не заплатив за самогон і пішов... Нічого, від мене далеко не втече! У деяких районах по селах тиняються бригади приватних «майстрів на всі руки», які так деруть за свої послуги, що пальці знати. Мал. Л. КАПЛАНА (3 листів до редакції). У Львові живе Ротшільд! Ні, то не брат і не сват того Ротшільда, що мав власну банківську контору. І навіть не родич. Але Ротшільд. Чому ж тоді його звуть Ротшільдом? У 1891 році в селі Торговець, Київської губернії, в сім’ї псаломщика Якова Мальшинського народився син Ан-дроник. Напередодні жовтня 1917 року Андроник закінчив Київську духовну семінарію. Кілька років Мальшинський-молодший вимушений був працювати рахівником артілі та вчителем молодших класів. Але роки, проведені в семінарії, дали себе в знаки. Уважно придивившись до життя своїх духовних наставників, він переконався, що: 1. Працюють тільки дурні. 2. Завжди можна жити на чужий кошт, треба тільки знайти «методу»! 3. Такою методою є... Ісус Христос. Ісус Христос і трошки акторства ось яку «методу» винайшов собі колишній семінарист. Все було дуже просто, а значить і геніально. В Уфі (а Мальшинський у ті роки жив у цьому місті) церков багато. Кожного дня його можна було бачити біля однієї з церков. Оточивши себе юрбою побожних жінок, він починав вбивати в їхні голови «свої істини»: «Хто дає жебраку, за того святий Микола молиться», «Воз- люби ближнього свого, як самого себе», «Хто більше зараз богу дає, той більше на тому світі дістане». Після цієї «вступної частини» починалася «художня самодіяльність»: Андроник Якович переписував святі молитви, читав псалтиря над небіжчиком, продавав свячену воду. За свої труди Мальшинський брав тільки готівкою, за твердим прейскурантом: перепише молитву 5 карбованців; прогугнявить псалтиря над небіжчиком 40 карбованців; пляшечка свяченої води (він наливав їх кожного РВАЧІ ПРИЛЕТІЛИ з гори Афону разу з крана,…

Бібліотека | Журнал перець | Контакт | Зиз | Карикатури | Комар | Лис Микита | Сатира

Copyright © 2021-2026 "Перець - гумор і сатира"