Журнал Перець
ВЕСЕЛА РЕСПУБЛІКА

Журнал Перець 1958 №12 Сторінка 3

/ Журнал Перець /Архів / Рік 1958 / № 12 / Сторінка № 3
Журнал Перець 1958 №12 Сторінка 3. Давно вже немає в Києві «приватних підприємців», які, не маючи автоматичних лічиль- ників на своєму «транспорті», мусили вдаватися до таких форм заохочування не дуже щед- і»: рих пасажирів: Накиньте гривеника на горілку, будьте такі ласкаві, самі знаєте, овес тепер кусається. А я вже вас прокатаю з вітерцем. Бігають тепер вулицями, площами міста сотні таксі, статечно йдуть тролейбуси, вистукують колесами трамваї, пробігають автобуси. Всі види транспорту до послуг громадян. Але, як доведено спостереженнями працівників міської автоінспекції, ідейні послідовники «ваньок» та «лихачів» подекуди ще залишилися в Києві. Правда, вони не цікавляться цінами на овес, але методи роботи зосталися у них старі. Сьогоднішні «лихачі» не мають рисаків, вони йдуть у ногу з епохою. Кожен із них постарався придбати або «ГІобєду», або «Волгу», або «Москвича». Що кому до вподоби, або що кому по кишені. Не одному киянинові доводилося вже користуватися дуже люб’язними, але не дуже дешевими послугами сучасних «лихачів». Ви повертаєтеся з театру, або засиділися в гостях, а живете на околиці. А вільного таксі, як на те, немає. І тут, наче крила ангела-хра-нителя, м’яко прошелестять шини, і біля вас зупиниться автомобіль. Ніжно скрипнуть дверці: На Куренівку? На Чоколівку? Сідайте, будь ласка! Провезу з вітерцем! Дякуючи механізованому «ангелу», ви сідає- те в машину, і «ангел» починає везти вас «з вітерцем». На цьому ліричну сценку можна й закінчити, бо, будьте певні, той «вітерець» старанно провітрить ваші кишені. Безперечно, киянам цікаво познайомитись з найвидатнішими «автолихачами». Будь ласка, знайомтесь! Коли ви побачите на привокзальній площі «Побєду» з номером УЧ 77-56, можете сміливо підходити, відкривати дверці і говорити: Шановний Якове Максимовичу, підкиньте мене, будь ласка... і називайте адресу. І можете бути певні, що Яків Максимович Дем’я-нов вам не відмовить. Більше того, матимете від поїздки насолоду, бо Яків Максимович не звичайний собі шофер-самоук, зелений автоаматор, який лише вчора одержав права. Ні, Яків Максимович шофер першого класу, він працює в міській «швидкій допомозі». Добу водить машину з червоним хрестом, три доби вищезгадану «Побєду». Маршрути у Дем’яно-ва не передбачені, це вже як клієнт побажає, але його улюблене місце стоянки привокзальна площа. Йдучи назустріч потребам пасажирів, Яків Максимович виводить свою машину мало не на перон. Навіщо, мовляв, людям трудитися, перти важкі чемодани через всю площу? Щоправда, шофери таксі розцінюють його «гуманність» по-своєму, але Дем’янов на такі дрібниці не вважає. Та він і взагалі не любить мати справу з дрібними грішми. Тому й жахаються Максимович називає він ще й сердиться. Це вам не таксі! єте? Любите кататись тити. .4 Зі ЇЙ дрібницями, особливо з пасажири, коли Яків ціну за автопослуги. А Ви що, порядку не зна-, любіть і грошики пла- І пасажири платять. Платять справно, бо денна виручка Дем’янова становить 150 200 Мал. А. АРУТЮНЯНЦА У V ' карбованців. Як бачите, Дем’янов трудиться до сьомого поту, деручи з пасажирів сьому шкуру. На «зароблені» гроші він будує собі дім у Тарасівні, щоб колись одпочити після трудів праведних. Але є всі підстави сподіватися, що спочивати Якову Максимовичу доведеться в іншому домі. В «казенному». Після «дальньої дороги» і «печального ізвєстія». Ці підстави тим більш реальні, що Дем’янов ще й спекулює автомобілями. Менжує ними, як циган кіньми.…

Бібліотека | Архів | Контакт | Зиз | Карикатури | Комар | Лис Микита | Обкладинки | Про Перець | Рейтинг

 Copyright © 1922-2024 "Перець"