Журнал Перець
ВЕСЕЛА РЕСПУБЛІКА

Журнал Перець 1958 №12 Сторінка 2

Журнал Перець 1958 №12 Сторінка 2. ОЛИ б начальник Житомирського облмісцевпрому т. Кабаченко розумів мову, якою розмовляють між собою залізничні вагони, він багато дечого зрозумів би. Але він не розуміє тієї мови. А вагони тимчасом при зустрічі вистукують один одному: Везеш? Через колгоспне подвір’я до комори пряму- Везу. Столи, шафи, сита, вішалки для одягу. Різні дерев’яні вироби... Везу в ліс... В Олевський район.... Звідки? З Бердичева, Житомира, з Києва і навіть з Великих Лук... А ти? вав високий чоловік у білому костюмі й соло- Везу... Везу олевський ліс для житомирських, бердичівських, київських деревообробних артілей... Ох! Олевський райвиконком почув те «ох!* і звернувся до житомирських облмісцев-промівців. Так, мовляв, і так, чи не дешевше буде для держави, якщо ми збудуємо свій деревообробний комбінат? Ви нам гроші й устаткування підкинете, а все інше ми вже на себе візьмемо. м’яній шляпі. Він уважно, як дбайливий господар, обводив поглядом подвір’я. Колгоспна комора зустріла прибулого своїм специфічним запахом, чистотою і порядком, які мимоволі звертали на себе увагу. З лівого боку від дверей стояв довгий засік на чотири відділення, кожне з яких прикривалось окремою кришкою. Під стіною, проти дверей, стояли лантухи з зерном. На кожному з них красу- Та вас же за таку ініціативу розцілувати мало! зраділи і начальник облмісцевпрому т. Кабаченко, і головний інженер т. Мокрицький, і начальник виробничого відділу т. Горбунов. Давайте! Починайте! Олевчани відразу взялися за діло. Збудували приміщення, придбали верстати, потужний локомобіль, підшукали кваліфікованих людей і радіють: тепер і ми даватимемо свою, місцеву продукцію. Місцевих ресурсів у нас на тисячу років вистачить. Ліс же під боком! Але радість переросла в гірке розчарування. Через рік Олевський промкомбінат звернувся до облмісцевпрому з проханням: «Дайте нам хоч п’ять електромоторів верстати крутити і силового електрокабелю кілька сот метрів підкиньте. Все інше у насє . Дамо-дамо, пообіцяв т. Кабаченко. Але не дав. Звернулися до нього знову. Сказано, дамо! відмахнувся, як від настирливої мухи, керівник облмісцев- прому. Останнє «дамо* чули в Олевську в березні цього року, коли сюди приїздив начальник відділу постачання облмісцевпрому т. Шиман. Наступне «дамо* олевчани планують почути у березні 1959 року. Тимчасом райпромкомбінатові, як кажуть, уже дихати нічим. Гроші на будівництво витратили, а повернути їх нізвідки. Два роки стоять верстати. Два роки мовчить замурований у цемент потужний локомобіль. І два роки сумно перестукуються вагони. Одні везуть у ліс, до Олевська, меблі та інші дерев’яні вироби, а з Олевська везуть ліс. І два роки начальник Житомирського облмісцевпрому т. Кабаченко розповідає всім байку про те, як на Житомирщині під його керівництвом розвивають місцеву промисловість. Цікава байка!.. М. КУРИЛЬЧУК. м. Житомир. НЕ НАХВАЛЯТЬСЯ... вався акуратно виведений «Колгосп «Червоний лан». фарбою я напис: Праворуч у коморі лежала всяка всячина. Лежали там дорідні кавуни-тумани, кожен з яких, здавалося, так і луснув би від найлегшого дотику ножа. Біля кавунів стояли верейки з яблуками. За яблуками на широкій, засланій клейонкою полиці лежало щось накрите білою скатертиною напевне свіже м’ясо. Під полицею стояла чимала скринька, мабуть, з салом, поряд бочка з медом. Посеред комори довгий стіл, на одному кінці якого стояли звичайні невеликі ваги. За столом, на міцному дубовому стільці, сидів комірник. Об халяви його добрячих ялових чобіт терся великий сірий кіт. Гість скромно привітався. Комірник, відповівши на привітання, швидко схопився з місця і, погупуючи важкими чобітьми, подав незнайомому стільця. Сідайте, будь ласка, спочиньте!.. Напевне здалека до нас прибули? пронизуючи уважним поглядом невідомого гостя, ніби між іншим, запитав комірник. Дякую, дякую! сідаючи й витираючи хусткою трохи спітніле обличчя, сказав незнайомий. Можна було б вас і кавунчиком почастувати, та в нас, бачите, все по квитанціях, після хвилинної паузи сказав комірник. Дуже суворий тепер контроль!.. Тільки десь регеє на. регеє иа. Мал. К. ЗАРУБИ. Йгр. п «з МВ 'Ж бйі? ’ ' --.й. ЯЖ г ДІЯ - .ї як Я «о . "іу ’у**-*' ’ І А наш Ромочка золотко. Минулого разу сидів п’ятнадцять діб, а тепер лише десять. Мал. О. КОЗЮРЕНКА там щось, так і заводять веремію про розбазарювання колгоспної копійки. Яз району, почав незнайомий, від самого Федора Івановича... Тільки встиг той сказати це, як комірник аж підскочив. Радісна усмішка розлилась по його широкому обличчю. Він зачастив скоромовкою. Так чого ж ви мовчите? Ах, Федір Іванович! Так би й говорили... Боже ж мій, як негарно вийшло!.. А Федір Іванович якось казали, що пришлють до мене свою людину. Так будьмо ж знайомі! Схопивши руку гостя і міцно потискуючи її, комірник відрекомендувався: «Кирило Сидорович Тринькало ... Гість назвав і себе: «Андрій Григорович». Не годиться так робити, Андрію Григоровичу! почав докоряти Тринькало. Так би й сказали,…


 Copyright © 1922-2024 "Перець"