ГУМОР І САТИРА

Перець 1959 №18 Сторінка 5

/ Перець /Журнал перець / Рік 1959 / № 18 / Сторінка № 5

Перець 1959 №18 Сторінка 5. Скільки отих приказок в переказати. Питаєте, хто їх народі ходить та прислів’ячок! Ні злічити, ні вигадує? Ніхто! Приказка вона, немов кур- чатко із яєчка, з самого життя народжується. От і у нас нещодавно народилася приказка. Недавно народилася, а уже по всьому району розійшлась. Як хапонеш трохи лишнього, відразу до тебе й присікаються: «Дивіться, набрався, як Омелько мулу!» Замотузилось та закапелюшилось воно ще на зборах. Були ті збори, як збори. Спочатку люди зібралися. Потім Омелян Стратонович на сцену вийшов. Солідний такий, огрядненький. Заклопотаний. Кашкета зняв. Лисину пригладив. В кулак кахикнув. На носі бурульку помацав. Сам І доповідь зробив. Геть чисто про все розказав. Годин зо три говорив. Два графини води випив і перерви не робив. Затим почалися дебати. Попервах навіть скушнувато стало. Ба, й справді. Ну, про що говорити. Колгосп росте. Врожаї з кожним роком підвищуються. Молоко, м’ясо та все інше з дня на день збільшується. Так, мо*, теє... закруглятися будемо? подав голос Омелян Стратонович. Бо у нас ніби ж все в акураті. Кругом комиш-бурун... (Любив отаке слівце часом ввернути Омелько). Але напросилась ще Галинка. Це наш секретар комсомольської організації. Невеличка така. Чорнявенька. Брівки чортиком. В очах бісики. Вийшла на трибуну. Хусточку поправила. Блузочку обсмикнула. Глянула в залу, носиком підшморгнула.. У парубо и аж очі навиворіт. Та й чоловіки отак потихеньку (щоб сусіди не почули): «М-м-м-да!» А Галиночка тимчасом пішла в атаку: «Я, каже, не згодна. Не скрізь ще у нас кругом-бігом, щоб і закруглятись. Не так воно й комиш-бурун, як отут Омелян Стратонович...» Одним словом заходилася проти шерсті гладити. Це правда. У нашому селі багато вже дечого є. І школа, і клуб, і стадіон, і дитячі ясла, і кіно, і радіо. А чого ото дядько Омелько... чи то пак, Омелян Стратонович про наших «хіміків» помовчує?! Не було ще отакого. Щоб при всій громаді на Омелька пальцем тикали. Аж під серцем йокнуло. Аж губа отак скривилася, скривилася, сердешна, й затіпалася. Глянув Омелько на Свирида Петровича секретаря партійної організації. Мовляв сказилася дівчина! Хоч би ти її до рук прибрав. Цикнув би. А то, бач, куди... під самий авторитет підривається. Та що Свирид Петрович. Сидить, тільки посміхається. Лише руки потирає. Ще й заохочує: «Давай, давай, Галинко. Розкачуй». Лібераліст, та й годі. Злість взяла Омелька. В контратаку пішов. ВІдкоша вирішив дати, «Граждани! почав гукати. Ну, що вона отут номиш-бурунить! Які там у нас «хіміки»! Хто їх бачив?». А Лукерка? Та що тобі Лукерка? Вона ж ота, як її, одиночка. Жалість треба іміть. Жалійте, жалійте, підпрягаються вже й жінки Із зали. Вона тоді двічі й тричі одиночкою стане. То вдень вона одиночка. А по ночах не дуже й того... щоб нудилась. Знаходить собі «розвліченіє». Та хіба тільки Лукерка? продовжує Галинка. А отой субчик Талимоха. Ніколи не висихає. Наспиртований щовечора по селу швеньдяє. Проходу не дає. Тю на тебе, навіжена, знову огризнувся Омелько. Чіпляєшся заздря до хлопця. Він же ж шофер. Водитель! Йому ж не те, що. к примі- ру, нам. На роботі аж ніяк не можна. От після трудового дня і теє... надолужує. Хоч би психологію мала. А як і вщипне там яку за що-небудь, ну й що? Від цього ще ніхто не помирав... Хотів Омелько ще якогось аргумента навести, так тітка Секлета перебила. То вже люди добре знають, раз тітка Секлета почала, так і знай, якогось фортеля таки викрутить. У мене, гукає, є пропозиція на всі оці заходи. Я проти того, що говорила Галинка. Я стою за дядька Омелька. Не можна отак оскверняти Лукерку. Хіба вона самогонщиця. Це ж їй он яка обида розбира отаке слухати. Вона ж передовик. Раціоналізаціями всякими займається. Тройну перегонку дає. Правду казав наш дільничний міліціонер. Скрізь, каже, пробував. Але такої, як у нашої Лукерки, ніде не доводилось пити. Змішай з отим алое, не тільки нежить, виразку чи там рака, саму гилу залікує. А ви самогонщиця. Після отих зборів І сон у дядька Омелька пропав. Ще й жінка вночі на критику взяла: «Чи ти бліх де нахапався, що все крутишся? Сходи в сіни та витрусись». На другий день з самого ранку засів. НІ в кооперацію, навіть у чайну не заглянув. «Перетерплю, каже. Обійдусь деньок». На дверях навіть замок почепив, а сам через вікно до кабінету шугонув. (Щоб ніхто не заважав). Штук з п’ять учнівських зошитів списав. Заходи все накреслював. Вже надвечір до секретаря погрюкав: «Прокопе, відімкни!» «А Саме ж на телефоні сиджу ви через вікно. !» «Дітлахи, по- німаєш, на вулиці нишпорять. Для авторитету невдобно». Коли виходив, гукнув: «Питатимуть, скажи: пішов комиш-бурун самогон- щикам справляти». І далеко? Почну з Лукерки. А там скільки вправлюсь. ...Зайшов до Лукерки І не здоровкається. Щоб…

Бібліотека | Журнал перець | Контакт | Зиз | Карикатури | Комар | Лис Микита | Сатира

Copyright © 2021-2026 "Перець - гумор і сатира"