ГУМОР І САТИРА

Перець 1959 №05 Сторінка 3

/ Перець /Журнал перець / Рік 1959 / № 05 / Сторінка № 3

Перець 1959 №05 Сторінка 3. Оце повернувся із званого обіду. А чому ти, Перче, вважаєш цей обід званим? спитали мене працівники республіканського управління громадського харчування, з якими я поділився своїми враженнями. І ому, пояснив я, що мене на нього позвали. Запросили сталевари Запоріжжя, тракторобудівники Харкова, львів’яни, полтавчани... «Приїдь, писали вони, і хоч раз пообідай у нашій їдальні». Поїхав Пообідав. І що ж тебе найбільше вразило на тому обіді? поцікавився т. Бурлаков начальник республіканського управління громадського харчування. Табличка, одказую. Невеличка табличка з написом: «Перерва на обід», яка чомусь з’являється на дверях їдалень саме тоді, коли люди обідають. Д-да... Це недолік... промовив Віктор Михайлович, у якійсь мірі в нас ще зустрічаються недоліки. І то, скажу прямо, не скрізь, а лише там, куди ще наші руки не доходять. До речі, ти бував на об’єктах Василя Петровича Добжинського начальника нашого столичного міського управління громадського харчування?! Ні?! А ще берешся судити про роботу їдалень. Ти з Василем Петровичем походи, подивись, як у нього поставлено діло! Попрощався я з республіканським харчувальним керівництвом і подався до міського. Василя Петровича Добжинського я на місці не застав. Секретарка пояснила: Обходить точки. Найближчою точкою виявилася їдальня № 245. При вході до їдальні мені кинулася в очі стара знайома табличка: «Перерва на обід з ІЗ г. до 14 г.» І який мудрець додумався до цього? почув я голос позаду, На підприємствах обідня перерва, а їм, бач, теж приспичило. Не могли пообідати трохи раніше або пізніше. Але тривога виявилася даремною. До обідньої перерви було ще далеко. Люди йшли сходами нагору, до їдальні. Разом з усіма потрапив туди і я. Переступив поріг і аж примружив очі від художнього оформлення приміщення. Внизу по стінах тяглася панель якогось отруйно-жовтого кольору. Над панеллю красувалися плакати з попередженням: «Розпивати спиртні напої категорично заборонено». А під плакатами сиділо кілька веселих ви- ливах і цідили самогон. Вони вели жваву розмову, пересипаючи її хоч і образними, але мало цензурними порівняннями. Коли розмова набирала надто вже жвавого характеру і ставало очевидним, що назріває серйозний конфлікт, Віра Антонівна Матросова завідуюча їдальнею негайно подавала умовний сигнал касирці, та гардеробниці, а остання, в свою чергу,-.міліціонерові. І в їдальні знову на- ставав мир, а в человєцєх благоволєніє. Яка злагодженість дій! вигукнув я. Проте, згадавши, чого сюди прийшов, я спитав про Добжинського. Був, був товариш Добжинський, - охоче відгукнулися працівники їдальні. Хвилин з п’ять посидів, переконався, що в нас порядок і подався на автомат. Куди? Ну, до кафе-автомата, що на вулиці Свердлова. Туди, кажуть, підвезли нову техніку. Ось і кафе-автомат. Дивлюся й очам своїм не вірю. Тут усі, від початку й до кінця, виробничі процеси виконує техніка. Євдокії Мар-ківні Степаненко, що стоїть при цій техніці, і робити, власне, нічого. Щоб відпустити клієнтові одну склянку кави, вона повинна лише: включити млинок і змолоти кофе; набрати порцію молотого кофе у спеціальний черпак; вставити черпак у парильну камеру; - набратися духу і з усієї сили натиснути на один важіль, потім на другий, а згодом на третій. На четвертий важіль натискувати вже не треба, бо його нема. Але треба підставляти склянку води піл кран і чекати, поки звідти автоматично накапає 100 грамів напою. Після цього Євдокія Марківна бере ще, правда, ложечку і власноручно накладає у склянку цукор. А вже…

Бібліотека | Журнал перець | Контакт | Зиз | Карикатури | Комар | Лис Микита | Сатира

Copyright © 2021-2026 "Перець - гумор і сатира"