ГУМОР І САТИРА

Перець 1959 №03 Сторінка 5

/ Перець /Журнал перець / Рік 1959 / № 03 / Сторінка № 5

Перець 1959 №03 Сторінка 5. К і МАТУСЯ. Да рина любила смачно попоїсти і добре поспати. Вона органічно не зносить пилюги і липневої спеки; якщо Мотря ледве може донести на станцію до поїзда тільки клунок яблук чи чогось там іншого їстівного, то Дарина залюбки понесе цілий мішок та ще й кошик. Ви спитаєте, чому така дебела дівка, як Дарина, не ходить в артіль на роботу? Відповімо: по-перше, часто-густо хворіє мати, отже треба комусь за нею доглянути; по-друге, у самої Дарини загадкова хвороба, про яку вона може говорити тільки «хвершальці» Агнесі Вакулівні; по-третє... Краще не будемо забігати наперед. Останні два-три роки колгосп «Зоря», зазнає. можна сказати, стихійного лиха: поля, городи, великий сад почали родити, мов наві-жені. Багато літ тому, бувало, вродить пшеничка центнерів по п’ять-сім на гектарі; бу ряки, скромні і тихі, давали щось із вісімдесят центнерів; сад майже не родив, а чого ніхто розгадати не брався. Зате на станції купки і купи яблук. Звичайно, фрукти не тавровані, тому й не розбереш, якого вони походження. Нудьгуючий на пероні міліціонер спуститься до базарчика, погляне на ті купки рожевощоких яблук, сизуватих сливок чи жовтих, як віск, груш, подумає, подумає над їх родословною і піде собі на перон.. Так, кажу, останніми роками просто біда: почало в колгоспі родити на всю силу! Пшениця мало не двадцять п’ять центнерів, жито трохи менше; буряки, лапаті листом, важкі коренем, сягають двохсот сімдесяти центнерів, заряснів і сад, аж гілля цілує землю. А чому все це сталося? Скажемо просто: почали люди «Зорі» виходити на роботу до зорі. Тільки не всі, не всі! Мотря з Дариною також виходили, доки, значить, сонце не так припікало. Власне, поки через станцію вранці і вдень не ходило два додаткових пасажирських поїзди. Все в полі, на городах, у саду визріває, криком кричить: збирайте! А збирати малувато людей. І чого оті студенти засиджуються в містах? не раз говорила Дарина сусідкам. У нас же й повітря чисте, і медом пахне, і радіо грає, і патефон у полі є... Чого б їм, студентам, баритись? Та ось і вони, юнаки й дівчата з вузів, технікумів. Молодий народ, завзятий, співучий! Дарина виявила ініціативу особисто підійшла до бригадира Потала Бузівка і прилюдно сказала: «Беру собі одну студентку на квартиру». Звалася вона Зоєю Спокійна, з великими очима і косами дівчина. Здається, трохи мрійна. А від чого мрійна, з’ясувалося другого дня: студентка вийняла з чемодана фото молодшого лейтенанта і поставила біля свого ліжка на столику, обличчям до себе Він? запитала Дарина, коли матері не було в хаті. Замість відповіді, Зоя почервоніла Це й було підтвердженням, що на фото саме «він». І в дорозі, і вже в «Зорі» Зоя писала «йому» коротенькі листи; Дарина зітхала, навіть нервувала, а коли Зоя запитала, чи в неї є «хтось», Мотрина донька скрушно похитала головою: Та-а. був один, крамником у нас служив, у сільмагові. Клеїлось ніби на одружен ня, але ж «його» висунули в раймаг, це за сімнадцять кілометрів, далеко.. Зоя вставала, ледь світало, і бігла до клубу на збірний пункт. Бузівок щоранку виступав тут, перед гуртом студентів, з напутньою промовою: .Або, к примєру, бур’яни. Що таке бур’яни у нашу епоху? Це, звичайно, дармої ди. От ссуть земні соки безсовісно! А наше завдання знищувати їх, як класового ворога колись нищили От! Або, к примєру, осипання пшениці... Чому вона осипається? Тому, що дозріла і перезріла. Оті Або, к примєру, буряки. Для чого вони існують? Кожен знає для цукрових заводів. Несвідомий елемент, правда, вважає, що з буряків можна гнати отой самий напій, що по-народному зветься самогоном... Ми не можемо стати на самогонний шлях. От! Весь буряк до корінця треба здати цукровим заводам.. Обратно ж кукурудза. її можна, між нами кажучи, і взимку збирати, але, як ви знаєте, ви ж люди вчені, взимку бувають холоди і заметілі... От! Тому треба кукурудзу, картоплю та інші пізні культури збирати зараз... Студенти працювали дружно. Працюють вони тиждень, два, вже й на третій похилило. Бойовіші на черговій промові бригадира Бузівка візьми та й спитай: А чому це, шановний бригадире, на поле не виходять всі без винятку ваші колгоспниці? Чи у вас, може, чоловіки холостяки? Чи нема у вас дівчат? Бузівок відчув приплив гніву, нестримного і гіркого. Як то... холостяки? Ні, це помилка... І дівчата у нас є. Але ви майте на увазі: наші деякі жінки вдома тому, що треба варити харч, доглядати малят; є й хворі. А чому дочка моєї хазяйки, Дарина, дівчина здорова, волові роги може жартома скрутити, чому вона не в полі? серйозно запитала Бузівка Зоя. Це я з’ясую... Коли що, коли тая Дарина симулює, я сповіщу правління. Студенти вирушили в поле. Провівши їх у вікно очима, Мотря інструктувала Дарину: Тут я кладу яйця... менш, ніж по два карбованці за штуку, не продавай... Тут сметана, пиріжки. Начинка, правда, несвіжа, та це ж не на справжньому базарі, пасажири, мов вихор, налетять, куплять і у вагони. Тут яблука... Коли ж ви встигли, мамцю? Ц-с-с... ще стіни почують. Тут рівно сім десятків. Коли по…

Бібліотека | Журнал перець | Контакт | Зиз | Карикатури | Комар | Лис Микита | Сатира

Copyright © 2021-2026 "Перець - гумор і сатира"