Журнал Перець
ВЕСЕЛА РЕСПУБЛІКА

Журнал Перець 1959 №24 Сторінка 4

/ Журнал Перець /Архів / Рік 1959 / № 24 / Сторінка № 4
Журнал Перець 1959 №24 Сторінка 4. От я певен, що ви в дідів Морозів не вірите. Хіба що своїй трирічній Лесі чи своєму п’ятирічному Миколці скажете: слухайся, доню чи синку, от на Новий рік дід Мороз прийде і обов’язково гостинця принесе. А вже, значить, коло свого Миколки чи коло своєї Лесі і самі, захопившись, почнете уявляти щось таке бородате, рум’яне, у блискучому кожухові, з патерицею і з торбою подарунків за плечима. Ну, словом, такого діда, як ото їх на ялинку вішають. Щось дуже-дуже конкретно-абстрактне. Ніби чорт. Всі знають, що він буцім є, але ніхто з ним особисто-персонально не ручкався. А я вам таке скажу. І товариш мій може підтвердити, бо все це з нами трапилось. Так от. Не знаю, як там колись з дідами Морозами була справа. Не знаю, не буду брехати. Але або вони не перевелися, або тільки тепер і з’явилися у наш чудесний час. Щоб далеко не ходити, почну з того, що ми напередодні Нового року застряли в одному дуже симпатичному містечку. У такому, що їх на адміністративних картах однією крапочкою позначають А вже обвести ту крапочку кружечком то немає. Бо живе в такому дуже симпатичному містечку від п’яти до десяти тисяч мешканців і не більше. Однак автобусну станцію містечко має. І відповідну адміністрацію на тій станції теж обов’язково має. Адміністрація акуратна, кожного відповідного числа акуратно де слід розписується і відповідну зарплату одержує. Цим, власне, її акуратність і обмежується, бо у службовий час одна половина адміністрації бігає сюди й туди, як несамовита, і ні в які контакти з пасажирами не вступає, а друга половина теж в контакти не вступає, хоча сидить на одному місці. Маються на увазі різні диспетчери і начальники, від яких толком анічогісінько не доб'єшся Вони не знають, чи буде автобус, чи не буде, а як буде автобус, то чи будуть квитки, а як будуть квитки, то чи всім вистачить. У кращому випадку, така адміністративна одиниця кивне тобі на стінку, де між плакатом про коросту худоби і закликом не розпалювати в лісі багаття примостився засиджений мухами розклад руху автобусів. Словом, були ми абсолютно не певні, чи доведеться зустрічати Новий рік серед рідних і друзів, чи, може, перекуняємо його отут, на автобусній станції. І от автобус прийшов. Пасажири заметушилися, і треба сказати, що зовсім даремно, бо квитків не давали. Там і пасажирів була жменька, але коли всі почали метушитися, здавалося, що кількість їх потроїлася. Аж ось... Ну, от починається, скаже читач Зараз мене почнуть запевняти, що відчини іися двері, зайшов срібнобородий, рум’янощокий дід у блискучому кожусі і почав з своєї розцяцькованої торби роздавати кожному паса жирові по квиточкові. Такі собі фокуси в дусі Нового року. І нічого подібного. Двері дійсно відчинилися і дідусь дійсно зайшов Тільки був він без бороди і замість кожуха на ньому було чорне пальто. Ми відразу помітили, що дехто з адміністраторів і касир, якого смикали з усіх боків, розгубилися. «Ну» думаємо, дідусь - певне, ревізор або якийсь ще більший начальник». А він дійсно взявся до діла: чергу вишику вав, касира назад у касу загнав, на диспетчера нагримав, а потім побіг надвір до шофера автобуса. Повертається, веде за собою шофера, кон дуктора і знову починає адміністрацію за петельки брати: Люди добрі! Через три кілометри з автобуса більша половина пасажирів зійде. Далі він порожній піде, а люди тут залишаться.…

Бібліотека | Архів | Контакт | Зиз | Карикатури | Комар | Лис Микита | Обкладинки | Про Перець | Рейтинг

 Copyright © 1922-2024 "Перець"