ГУМОР І САТИРА

Перець 1960 №03 Сторінка 5

/ Перець /Журнал перець / Рік 1960 / № 03 / Сторінка № 5

Перець 1960 №03 Сторінка 5. 1’єяоргйлі не леа розділи Перший розділ: НА ЩО МИ ОЦЕ НАТЯКАЄМО? Клопотали, у газетах писали поверніть їдальні її хату. Нічого-нічогісінько! Єй-єй, якесь свавілля! Прибули ми в чудесне індустріальне місто Харків, пішли по вулицях у ті інституції, де дають смачненького попоїсти, де і питвом солоденьким шанують, та слова з пісні не викинеш, іноді й гіркеньким частують... Ішли, ішли і на комунальний базар прийшли. Заходимо в їдальню № 185. Заходимо, як ото кажуть, у базарний день. Людей повно-повнісінько. Тісно. Посуду неви-стачає. Відвідувачі сідають за столи й, не роздягаючись, обідають. Нема де повісити одежину. Ця їдальня входить до Ленінського тресту їдалень. Директор тресту Сауленко Степан Маркіянович. Ми й питаємо: Дорогий Степане Маркіяновичу! Чи ви коли-небудь навідувалися у «підлеглу» вам їдальню? У їдальню № 185? Кажете давненько навідувалися. Ай, яй, яй!.. У вас єсть заступники. Єсть і головбух. Єсть і просто бух, і помбух. Єсть відділ кадрів. Єсть і відділ постачання, єсть і відділ харчування. Єсть кому навідатися. Єсть кому й упорядкувати, єсть кому допомагати й підсобляти. Допоможіть їдальні № 185! А ось ми в їдальні № 334, на площі Теве-лєва. Тут з верхньою одежею вирішили більш-менш кардинально. Отакенними літерами намальовано: «Відвідувачів у верхньому одязі не обслуговуємо». А рядом ще більшими літерами попередження: «За пропажу шапок, кожухів і піджаків адміністрація їдальні (зав. т. Колодний) ніякої відповідальності не несе». От тобі і маєш! Значить, сідаєш обідати, бери із собою рукавиці, шапку, піджака чи кожуха. Рукавиці клади на котлети хай пропарюються. А шапкою борщ накривай. І шапка буде ціла, і борщ не прохолоне. Нас упевняли: відвідувачі не хочуть роздягатися. Хвилюються, щоб хто одежину не поцупив... Вочевидь, це не доказ. А коли й так, то ми висуваємо конструктивні пропозиції: іззаду зробити вішалку, а спереду поставити дзеркальні люстри. Хай людина обідає й позирає чи ніяка сатана кожуха з крючка не стяга. У їдальні № 186 (Дмитрівська вулиця, № 12) другий фасон. Переступивши порога, відвідувач роздягається і несе в руках пальто аж, аж... Аж у той кінець. Іде відвідувач коридором, а йому назустріч несуть супи, борщі, котлети, вінегрети... Отут вас можуть заздалегідь обідом пошанувати, у пазуху пів-мисочки борщу линути... Біда та й годі! Краще, хороше, світле приміщення оцієї їдальні контора машинзбуту займала. Контора машинзбуту улітку приміщення здала, друга контора взяла. У Харкові п’ять трестів їдалень. У Харкові створено й міське управління громадського харчування. (Начальник т. Бережний). Здавалося б, що оці могутні інституції подбають про все: і про охайність, і про чистоту, і про різноманітне, смачне меню. Подбають і про те, щоб у великому приміському робітничому селищі Журавлівці була хоч одна загальна їдальня. Немає ж! На підприємствах єсть, а загальної нема. Тепер візьмімо меню. Ну, зайшли ми в дієтичну їдальню № 335 (вулиця ім. Іванова), ну й, значить, почали вагатися: брати чи не брати. Бо дивимося, тут таке меню, що не тільки хворий, а й здоровий не вгризе. Читаємо меню: свинина з гарніром, парові м’ясні котлети. Зразкова тверда ковбаса. О, дієта! Унизу, мабуть, забули дописати: «до ковбаси більше ста грамів не подаємо. Лікуйтеся нашим способом!» Не знаємо, чи Яків Федорович Панков (зав. міським відділом охорони здоров’я) забігає у їдальні? Тільки навряд, мабуть, не буває…

Бібліотека | Журнал перець | Контакт | Зиз | Карикатури | Комар | Лис Микита | Сатира

Copyright © 2021-2026 "Перець - гумор і сатира"