Журнал Перець
ВЕСЕЛА РЕСПУБЛІКА

Журнал Перець 1961 №02 Сторінка 5

/ Журнал Перець /Архів / Рік 1961 / № 02 / Сторінка № 5
Журнал Перець 1961 №02 Сторінка 5. З матеріалів, надісланих на конкурс. і Ця придибенція почалася так. Поїхав я в місто Славгород. Стара веліла дріжджів привезти, а невістка неодмінно купити спідницю і якесь плісе зіг-загсом. У баби своєї виторгував рукавиці. Син ще торік прислав, та стара в скрині ховає. «Ціліші будуть», каже. А оце попросив, теж треться-мнеться. «Ще загубиш... Чи вкрадуть». Насилу виканючив. Приїхав я в місто, зайшов у магазин, купив пляшку з перцем сьогодні якраз сваха іменинниця. Хотів уже йти собі з магазину, коли, бачу, чорнява дів-чина-продавшиця губами ворушить, шепоче перелякано: Один тип у вас рукавиці витяг... Е-е, думаю, тут діло серйозне. Хоч і невелика втрата, а синова пам’ять, подарунок. Замаскував я пляшку, побіг у міліцію. З порога питаю: Де тут начальник? А ніде. У відпустці. одказав мені худенький дідок, який куняв на стільці. Є, котрий заступає начальника. Вриваюсь до нього. Розказую все геть чисто, що чув, хочу прощатись, а той, що начальника заступає, кладе палець на чорну кнопку в столі. У кабінет заходить лейтенант. Займіться громадянином... Ідемо ми в іншу кімнату. Лейтенант витяг великий, як рядно, папір, запитав строго: Прізвище? А грець його знає. Я ж його і в очі не бачив, не те що, одвічаю. Я запитую як ваше прізвище? А нащо вам? кажу. Ви краще мотніться та затримайте отого жевжика. Ось складемо протокол... Я знизав плечима. Довго записував лейтенант мою родословну: і хто така моя стара, і хто її родителі, і де я буду ночувати, і чи не судився... Усе геть чисто. У мене аж роса виступила на лобі. Потім підсовує мені чистий папір, просить власноручно зробити описаніє «суті справи». Довгенько я просидів над тією суттю, бо звик я тримати в руках не перо, звиняйте за вира-женіє. а вила або граблі. Ну, усьо. Можете, потерпілий, поки що йти... Не сподобалося мені оте «поки що»... Прийшов я пізно ввечері до свата, а там гульня йде, люди славлять сваху. Не встиг я розкуштувати усіх страв, як задзеленчав дзвінок, принесли повістку: вранці явитись у міліцію. Сваха перелякалася, строго блиснула на мене, одвела від столу: «За самогонку? Викладайте, свате, все начистоту». Я виклав усе геть чисто, і сваха заспокоїлась. Вранці явився в міліцію, показав черговому сержантові повістку. Той строго прошив мене поглядом, мовчки кивнув за мною, мовляв. І повів вузькими коридорами. Всюди на мене дивилися так, немов застали на гарячому, коли я хату підпалював чи сільмаг грабував... Сержант мовчки тикнув пальцем на стілець посередині кімнати, а сам ще за дверима. Сиджу, покашлюю в кулак, одвертаю очі від людей, котрі проходять мимо і з інтере сом видивляються на мене, ніби питають: «Що, старина, таки попався?» Нарешті, покликали мене. Вже інший лейтенант поклав перед собою папір, дістав папку і написав на ній: «Справа № ІЗ». Я аж крякнув, хотів було просити переправити цифру на 12 або 14, та лейтенант строго так: Прізвище, ім’я та по батькові? Вчора. кажу, один лейтенант описаніє зробив усе геть чисто. І про мене, і про стару... Я слідчий... Отже... І почалося все спочатку. Знову виступила роса на лобі. Але я думав на цьому й кінець історії з рукавицями. Приїхав додому. Стара про дріжджі питає, невістка про спідницю і плісе зіг-загсом. А я кажу: не до спідниць мені було, невісточко. А от зіг-загси таки були. Розказав свої пригоди. Рукавиці, кажу, вкрали. Але вже знайшли рукавиці, мені показували. А того, хто витяг, не знайшли. Стара накинулась на мене: Не я казала не бери?! Потім почала клясти злодюгу: «А щоб у нього чорти кишки повитягали... Мені сни доказували, як ти поїхав. Свириде. і курка співала. Я знаю це ік нещастю...» Невістка з сином зуби скалять. Коли за день, за два по тому приносить поштар повістку. Мабуть, за рукавицями кличуть, догадалась стара. Мені вже й розхотілося…

Бібліотека | Архів | Контакт | Зиз | Карикатури | Комар | Лис Микита | Обкладинки | Про Перець | Рейтинг

 Copyright © 1922-2024 "Перець"