ГУМОР І САТИРА

Перець 1961 №22 Сторінка 7

/ Перець /Журнал перець / Рік 1961 / № 22 / Сторінка № 7

Перець 1961 №22 Сторінка 7. я ІТ Ви, може, бачили великих раків, може, й їли їх, але таких, як у нашій річці Митниці, не бачили і не їли. Річка наша, признатися, невелика. А все ж Митниця царство раків. Найбільше їх на вербових корінцях, що полощуться у воді. Побачивши пучок корінців, не відійдеш від нього. Обдивишся його довкола, пальцями перебереш кожний корінець і побачиш, що раки висять на них, як виноградні грона. Я можу довго розповідати, як ловлять раків руками або принадою з жаб’ячого м’яса, прив'язаного до палички; пояснити докладно, як у кругленькі ямки ховаються вони вели кі раки. плескаючи хвостами, немов кити, а клешні їхні ріжуть шкіру між пальцями, немов гострі ножиці; можу навчити вас варити суп з раків, розповісти, як печуть їх. як смокчуть, як очищають хвіст, але зараз я розповім про зовсім іншу історію. Я почав з раків, тому що й біда почалася з них. Якось пішли ми цілою ватагою до Митниці раків ловити, було їх там таки чимало. І так захопилися, що забули про все на світі. Не помітили навіть, що з-за гори з’явилася чорна хмара, та й вітерець холодний подув. Ми так замерзли, що зубами цокотіли, а з води не вилазили, дивилися, хто більше піймає. Я встиг впіймати цілих сорок сім. але застудився від дощу, вітру й холодної води. Зліг я. Почала мене трясця трусити. Здава лося мені, що в нашому дворі повно раків, та ще й яких. Великі, як слони! Замість хобота у них було по одній довгій залізній клешні Трусило мене, братці мої. страх як трусило. Не кидала проклята лихоманка. Мати не відходила від ліжка і клала мені на лоба змочені в оцті рушники. Коли ж мати підносила до моїх потрісканих губ чашечку з водою, то здавалося, що це не рука, а клешня рака Мал. А. АРУТЮНЯНЦА Хлібопекарня у Рокитному (Київська область) систематично випікає недоброякісний хліб (З листів до редакції). Хліб: Щось я і сьогодні не в формі!.. чорна, гостра Я починав верещати, ховати голову під подушку. Проклята хвороба, кажу вам. Треба покликати лікаря, сказала моя мати нашій сусідці Марії, що принесла мисочку оцту. Лікаря? Та що знають твої лікарі?! обурилася сусідка. Тільки гроші витратиш! Краще поклич бабу Вуну знахарку, вона йому пошепче біля криниці і поставить хлопця на ноги, та й дешево візьме. Не треба, Маріє, ще, може, трапиться щось погане з хлопцем, не відступала мати. Слухай мене! наполягала сусідка Я краще знаю. Пам’ятаєш, коли хворів Ліч-ко, тітки Галунки Лічко, вона його врятувала. Я покличу її. Ти зажди... Коли Марія прийшла з бабкою, мені аж наче трохи покращало. Хе-хе-хе-хе. з порога почала промовляти знахарка своїм беззубим ротом. Пан чо хворий? Хе-хе-хе... Це трапилося з ним того дня, коли він каченят виганяв з води. Нашого Маринча тоді не було... Хе-хе-хе, геть до одного убив би їх. Ох, бабо Вуно, прости, горить мій хлопчик від клятої пропасниці! - заплакала моя мати. Не плач, дочко, заспокоювала її бабка. Приготуй швиденько срібну монету, налий у біле відерце вина і дай мені чисту сорочку, щоб переодягнути його біля криниці. На ньому сорочка зовсім чиста, заперечила мати. Недавно міняла йому білизну. Ця сорочка вже не годиться! У ній хвороба сидить. Дай чисту, це для здоров’я дитини. А цю я закопаю біля кринички, а з нею й хворобу поховаю. Ходім, Панчо, вставай! звернулася до мене баба. Вставай, вилікую тебе, щоб міг ти знов каченят виганяти Куди мене поведуть? злякано запитав я. За раками тебе поведуть, спересердя…

Бібліотека | Журнал перець | Контакт | Зиз | Карикатури | Комар | Лис Микита | Сатира

Copyright © 2021-2026 "Перець - гумор і сатира"