Журнал Перець
ВЕСЕЛА РЕСПУБЛІКА

Журнал Перець 1961 №17 Сторінка 5

/ Журнал Перець /Архів / Рік 1961 / № 17 / Сторінка № 5
Журнал Перець 1961 №17 Сторінка 5. До брата старшого «Перця» звертається «Хмельницький часник» від щирого серця Пишу. Розповісти спішу про нашу торговельну сітку, про її діяльність влітку. Розкажу, чого в крамницях немає, хто про потреби людей не дбає, які на туфлях каблучки підбиті, чому чоловіки ходять не бриті, як примус важко купити, чому води нічим попити, чого школярі бажають, за що покупці продавців лають... Всього мені раєшником оцим не втяти, отож дозволь буденною прозою почати. СКРІЗЬ ТАБЛИЧКИ ПРИБИТО: «МАГАЗИН НА РЕВІЗІЮ ЗАКРИТО» Пустився я, брате, у мандри. Іду собі від села до села, бо кортить подивитися, як то воно в торгівлі діла. Пора ж бо гаряча, жнивова, а у людей часу нема. То ж прибіжить чоловік чи жінка до магазину і хоче, щоб усе на виду, на похваті лежало. Купить собі, що треба, та й на роботу. А воно, дідька лисого, не тут то було. Ось добрався в село Пиро-гівці, Ружичнянського району, добрався та й питаю: Де ваш магазин? Ондечки, показує тітка, тільки яке з того пуття, коли нам туди зась, дорога перегороджена. Йду до крамниці. Еге, тпру-у-у! І справді, як кажуть, близько лікоть, та не вкусиш. Двері то відчинені, але впоперек протягнутий міцний мотузок, а на ньому картонка з застережливим написом: «Магазин закрито. Ревізія». Хоч і не зручно, а лізу попід мотузком, викликаючи стурбовані погляди ревізорів. Давно зачинились, мотузком відгородились? запитую у присутніх. Ні, недавно, пояснює завідуючий магазином Василь Федорович Цісар, усього тільки тиждень і минув, як не торгуємо. Ага. тиждень, тиждень, кивають і ревізори, даючи зрозуміти, що для перевірки сільської крамниці це строк мізерний, дуже-таки коротенький. І ще довго в ізоляції сидітимете? цікавлюсь. Що ви, три-чотири деньки, а там закипить, аж заклекотить торгівля. Заклекотіло у мене в грудях від тих пояснень. Де ж бо, у таку пору відповідальну магазин на десять днів з ладу виведено. «Це тільки в одному селі, заспокоїв себе, у другому так не буде». Та по тому й рушив у сусіднє село Голосків, Летичівського району. Відразу й до крамниці подався. Перші двері навстіж, я до других. Куди ж ви? опам’ятали мене жінки, що збилися в тісний гурт і про щось жваво розмовляли. Не бачите чи що? Он же мотузок і табличка! Ревізія? Слава богу одинадцятий день! безнадійно зітхнувши, пояснила одна з жінок. Уже набридло щоденно сюди стежку топтати! Поговорив я з розчарованими покупцями, вислухав їхні скарги і нарікання та й помчав у Требухівку, до сільмагу Меджибізького ССТ. Тут я вже остаточно з рівноваги вийшов. Хоч мотузок з табличкою точно перерізав мій тулуб, але здавалося, що він міцно затягується на шиї, не дає дихнути, гукнути на допомогу або гучно вилаяти нерозсудливих торговельників, які посеред літа, одночасно в усіх селах позачиняли магазини, від споживачів ревізіями на десять днів одгородилися. Трохи заспокоївшись, попрямував я у Летичів, прямісінько до рай-споживспілки, щоб розповісти керівникам кооперації чого вимагають покупці і що їм пропонують продавці. Що дають, те й беремо, що привозять, те й продаємо, розводять руками продавці, натякаючи на своїх вищих торговельних керівників. Не краще й чоловікам. Особливо клопіт тим, кого бог наділив середньою ногою. Середня нога потребує 40, 41, 42 номерів взуття. А його у магазинах теж нема. Є, значить, включно до номера 39-го, є також включно з номера 43-го й вище. А от середніх номерів не завозять. Колись можна було постоли з лика виплести, сказав мені з іронією один колгоспник, а…

Бібліотека | Архів | Контакт | Зиз | Карикатури | Комар | Лис Микита | Обкладинки | Про Перець | Рейтинг

 Copyright © 1922-2024 "Перець"