Журнал Перець
ВЕСЕЛА РЕСПУБЛІКА

Журнал Перець 1962 №08 Сторінка 3

/ Журнал Перець /Архів / Рік 1962 / № 08 / Сторінка № 3
Журнал Перець 1962 №08 Сторінка 3. Мал. І. АЛЕКСАНДРОВИЧА Є НА СВІТІ ОДНА «ПРАВДА» (З народної мудрості) БУКЕТ КВІТІВ Та-а-ак! Травень, значить... Хмарки, трава, сонце, теплі вечори місячні, квіти і усякі там пейзажі... Словом, природа своє бере... А мене от вона ніколи не брала. За душу, значить, не брала. У книжках я пропускав цілі сторінки з описами природи і ніяк не міг зрозуміти диваків, які в неділю з усіх сил рвалися за місто в ліс або цілий день з вудкою над річкою гибі-ли і всім говорили, що це відпочинок. Чого, питається, до чорта на роги пертися, коли можна у власному подвір’ї в затінку сісти , та «козла забити», мати культурний, здоровий відпочинок, не відходячи, так би мовити, від каси. Весну я не любив і не міг второпати, чому про неї стільки віршів написано. З того часу, як я почав працювати в установі, що має діло з ремонтом шляхів, весна стала для мене найпаскуднішою порою року шляхи та мости весною псуються найбільше. І от знову весна. З шляхами та мостами, як і завжди, клопоту чимало. Але це пусте. Що б хто не говорив, а весна пречудова річ. Я люблю весну. Люблю хмарки, траву, сонце, теплі вечори місячні, квіти і тому подібне. Якщо вже правду казати, то я навіть... Але ви не повірите, тому послухайте, як це було. Так-от, усе почалося торік, перед травнем. Роботи у нас було по вуха. До дванадцятої у нашому відділі на кожному з п’яти столів недокурки уже з попільничок сипалися, а повітря хоч сокиру вішай. Секретарка керуючого, примхлива дівчина з косметичними віями, називала це штучними сутінками. Якраз у цей час до нас приходила з однієї установи кур’єр, тьотя Катя, і приносила «вхідні». Хороша жінка, спокійна така і розумна, нічого не скажеш. Ще з порога вона вітала нас хрипким басом: Добридень, хлопці! Як поживаєте? Після того тьотя Катя вручала «вхідні», витягала з кишені пачку «Паміру», поринала у хмари диму і починала коментувати міжнародні події... Того весняного дня рівно о дванадцятій рипнули двері. Але замість прокуреного басу тьоті Каті забриніло ніжне, несміливе: Добрий день! Ми підняли очі і завмерли на порозі стоя ла дівчина. У благенькому пальті, з якого вона виросла, у рожевій хустці, з щільно обв’язаними навколо тонкої шиї кінцями. З-під пасма золотавого волосся дивилися нестерпно сині очі. В руці у неї був папірець та маленький букет квітів. Мружачись від диму, вона підійшла до найближчого столу (а це якраз мій стіл) і чи то ненароком, чи як, разом з папірцем поклала на стіл букетик. Не встигли ми отямитись, як дівчина зникла. Ходять тут усякі... промимрив мій сусід, скоса поглядаючи на квіти. Це вона замість тьоті Каті, здогадався…

Бібліотека | Архів | Контакт | Зиз | Карикатури | Комар | Лис Микита | Обкладинки | Про Перець | Рейтинг

 Copyright © 1922-2024 "Перець"