Журнал Перець
ВЕСЕЛА РЕСПУБЛІКА

Журнал Перець 1962 №16 Сторінка 3

/ Журнал Перець /Архів / Рік 1962 / № 16 / Сторінка № 3
Журнал Перець 1962 №16 Сторінка 3. Чергове засідання місцевкому було присвячене, як і минулого разу, Маркові Жлуктюку. П’є, хитав головою Антон Кирилович Оглядько, голова місцевкому, п’є і хоч би що. Ну, що з ним робити? На поруки його брали, коли йому пахло роком тюрми за хуліганство, штрафи у витверезник за нього сплачували за рахунок контори, щоб пробудити в ньому совість, індивідуальні бесіди з ним проводили, слово він давав, на зборах його критикували... Що ж далі? На його столі навіть чорнило пахне горілкою, а від зведень, писаних ним, тхне маринованою тюлькою і цибулею... Може, його примусово полікувати? порадив хтось з членів місцевкому. Рік трудової терапії, і все як рукою зніме. А то спасу з ним нема. Ні-ні-ні, замахав руками Оглядько, для чого виносити сміття з хати. Колектив ми чи не колектив? Всі погодилися, що колектив. А Марко Жлуктюк член колективу чи ні? Всі погодилися, правда, з натяжкою, що і Жлуктюк теж член колективу. Значить, колектив мусить простягнути йому руку допомоги. У мене ось який варіант. Ми прикріпимо до товариша Жлуктюка двох наших товаришів: Івана Івановича Травченка та Захара Захаровича Зайченка. Обидва вони люди статечні, не п’ють, не курять, у обох сім’ї, обидва можуть бути прикладом кому завгодно, не те що Жлуктюку. Хай вони від нього не відходять, хай вони все своє дозвілля проводять разом з ним. Хай водять його в театри, в музеї, в кіно, на виставки (гроші на це місцевком виділить), на стадіон, на... Словом, скрізь. І він забуде дорогу в ці... різні, як там вони, забігайлівки. Здамо Жлуктюка під їхню персональну відповідальність... ...Три дні Марко Жлуктюк понуро бродив по залах музеїв, до хрусту щелепів позіхав на прем’єрі і виношував підступний план втечі. Але втекти було не так просто. З правого і лівого боку його пильно конвоювали Іван Іванович та Захар Захарович. На четвертий день Марко не витримав. Вихователі тягли його на виставку. Марко Петровичу, нидів Іван Іванович з лівого боку, підемо, тут всього два квартали... Дуже цікаво, підспівував Захар Захарович, виставка вишиваних рушників. Роботи пенсіонерок Подільського району, дуже цікаво... Марко дозволив себе довести до рогу, але біля дерев’яної споруди кольору чорноморської хвилі, з вивіскою «Соки молочні коктейлі» зупинився, ніби раптом примерз до землі. Я тут... мені тут... я зараз, сказав Марко, благально поглядаючи на своїх мучителів. І стільки благання, стільки небесної благодаті було в його очах, що в Івана Івановича і в Захара Захаровича стислися серця і вони дозволили Маркові увійти в храм соків та молочних коктейлів. Він пірнув туди, як копійка на дно кишені. Ні Іван Іванович, ні Захар Захарович ні в чому не підозрювали свого підопічного. «Вегетаріанська» вивіска вселяла в їхні душі надію, що нічого поганого не трапиться. Але Марко чомусь довго не повертався. За цей час можна було випити коктейль від десяти корів і вичавити сік навіть з тараньки. Охоплені тривожним передчуттям, Зайченко і Травченко теж зайшли у «Соки». Марко стояв біля стіни і, безладно розмахуючи руками, полемізував з громадянином, портрет якого міг би прикрасити обкладинку брошури «Алкоголізм наш ворог». Громадянин теж розмахував руками, ніби диригував оркестром народних інструментів. І в Зайченка, і в Травченка тьохнули серця. Марко їх помітив і махнув рукою, сюди, мовляв, сюди! Знайомтесь! Знайомся, Гаврюшо, це мої товариші по роботі! Гаврюша простяг свою слизьку лапу, і колеги, ковтаючи слину, яка чомусь зробилася кислою, по черзі потисли лапу. Марко розчервонівся і почав диригувати сам. За знайомство! По одній! По одній! Іване Івановичу, Захаре Захаровичу, за знайом ство. Навіки образите. Останній раз слово вам даю. І сьогодні б не пив, та ось дружка фронтового зустрів, розумієте... Манюта, два фужери... Манюта, яка тільки-но йшла в підсобку і притримувала під халатом порожню пляшку, як гусарський корнет ефес шаблі, принесла два фужери. Колеги знітилися і не знали, як їм бути далі. Вони навіть порадились пошепки: Незручно якось відмовитись... Да-а, образимо хлопця, в нього й так душа травмована... Коктейлю хіба що... Його навіть дітки п’ють... Знаєте, молоко, вітаміни... Мал. В. ГРИГОР’ЄВА Ж те У Ж *. ;..'. У** к ж г* ; ШШ Знову за курочку побилися. Гаврюша, не виймаючи з кишені пальта пляшку, зігнувшись у три погибелі, тим часом розливав по фужерах щось, дуже мало схоже на коктейль... З тієї хвилини Манюта почала робити регулярні рейси від їхнього кутка в підсобну і кожного разу притримувала щось під халатом, як гусарський корнет ефес шаблі. ...Пізно вночі Марко на таксі розвіз обох колег по домах. У під’їздах вони, як закохані, цілували Марка, дякували за «компанію», передавали привіт Гаврюші і обіцяли Маркові, що виведуть його на правильний путь... ...Як вони прокинулися вранці, знає кожен, хто засинав так, як вони. А хто не знає, той хай і…

Бібліотека | Архів | Контакт | Зиз | Карикатури | Комар | Лис Микита | Обкладинки | Про Перець | Рейтинг

 Copyright © 1922-2024 "Перець"