ГУМОР І САТИРА

Перець 1962 №19 Сторінка 3

/ Перець /Журнал перець / Рік 1962 / № 19 / Сторінка № 3

Перець 1962 №19 Сторінка 3. Завдяки роботящим рукам, людина стала людиною. Без них вона, прямо скажемо, почувала б себе як без рук! Але давши людині руки, природа не передбачила того сумного факту, що ті ж руки у відповідний момент можуть стискатися в кулаки. І не секрет, що з появою кулаків у декого попід очима почали з’являтися ніким не передбачені синяки. От і виходить, що руки самі по собі явище прогресивне, а от кулак то вже, так би мовити, в деяких випадках архітектурна надмірність. З такими надмірностями доводиться боротися. Кому? Якщо природа не хоче чи не може виправити свої конструкторські помилки, то за неї це мусять робити люди. Як саме вони з цим справляються, й розповідає документальна повість, яку ми привезли з Лу-ганщини. РОЗЛУКА ТИ, РОЗЛУКА... Почалося все приблизно так, як у загальновідомому романсі «Коли розлучаються двоє...» Проте, до розлуки було поки що далеко, бо Женя Григошин до норми ще не дотягнув. Лише після шостої чарки він, нарешті, відчув себе «у нормі» і тоді встав з-за столу й проголосив: Прощай, розуме, завтра побачимось! Після такого зворушливого прощання всім стало ясно, що Євген Петрович Григошин зостався на землі, а здоровий глузд з нього геть увесь вивітрився. Перший переконався в цьому гардеробник ресторану «Донбас», якого Григошин, не довго думаючи, схопив за горло і почав душити. На допомогу гардеробникові прибіг директор ресторану, але кулак хулігана тут же залишив на його лиці свій кольоровий автограф. Та знайшлися люди, яких не злякав кулак хулігана. Це були дружинники М. І. Доценко, М. Г. Го-ловін та А. С. Удовиченко. Вони привели Женю Григошина до розуму, а вже до міліції він власними ніжками подибав. А там, протверезившись, зака-нючив: Я нічого не знаю... Нічого не пам’ятаю. Дарма! У дружинників пам’ять хороша. Уже не одного такого забудькуватого вони приводили до пам’яті. ВОВКОПОДІБНА МИША Оповідають таке. Якось увечері в одному з міських парків хтось заволав: «Рятуйте!» Збіглися на цей крик люди і побачили переляканого на смерть здоровенного дядька. Дядько сказав, що отут щойно пробіг вовк. Вовк?!. здивувалися лю- ди. Звідки ж тут взятися вовкові? Може, то був собака? Переляканий дядько погодився, що, може, й собака, а потім пристав до думки, що, може, й кішка... А під кінець з’ясувалося, що то була миша! « * ' : І * і ш л Засміялися люди. Але переляканому дядькові було не до сміху. Він сказав: А як миша, то думаєте, що людині з несподіванки не страшно?!.. Історію з мишею нагадав нам випадок з Едиком Литарєвим. Багато хто запевняє, що у Еди-ка на губах ще не обсохло материне молоко. Хтозна, може, воно й так. У всякому разі, коли він одного вихідного дня появився на центральній вулиці міста Луганська, ніякого молока на губі не видно було. На ній променисто сяяла прозаїчна дитяча сопля. Я вас!... Я... Не підходь!.. Едик з войовничим виглядом розмахував над головою кухонним ножем, украденим у матері. Чого там гріха таїти: люди почали розбігатися. Тікали від цієї «миші» не одні тільки жінки. Накивали п’ятами і такі, що в анкетній графі про стать твердою рукою виводять: «Мужчина». Серед таких мужчин Едик Лита-рєв і справді виглядав…

Бібліотека | Журнал перець | Контакт | Зиз | Карикатури | Комар | Лис Микита | Сатира

Copyright © 2021-2026 "Перець - гумор і сатира"