ГУМОР І САТИРА

Перець 1963 №22 Сторінка 5

/ Перець /Журнал перець / Рік 1963 / № 22 / Сторінка № 5

Перець 1963 №22 Сторінка 5. І ИКІОНА нівроку, семірко. Двійко, значить, Василевих, двійко Кажуть, не доведи, доле, одинокої старості! Може, воно вік свій і добре прожив, а залишишся під кінець самотнім, хоч пробі кричи хоч плач. Води нікому буде подати, слова живого в хаті не почуєш. Ні, так воно не годиться. Ну, що вже до нас з Мариною, то обіжатись не можемо. Було, правда, що зостались ми в хаті тільки удвох. Бо ж діти, самі знаєте, як: повиростали, повиучувались та й розлетілись по світу білому. Навідувались рідко. Хіба отак заскочить котре на день-два, сього-того прихопить та й знову поїде. Аж як третє коліно роду нашого почало на світ з’являтися, як пішли онучата, так уже не скучаємо. Нема коли. А онуків у нас, Сергієвих, двійко Марійчиних, тільки у Галі одненька дитинка поки. І, скажу вам, не забувають діда з бабою. Розважають. Спершу якось нерегулярно відвідували нас, поодинці. А оце з нинішнього літа так просто масовим порядком атакували. Першим Василь, найстарший наш, порадував. Приходжу одного разу із току колгоспного, де сторожем працюю, а в хаті аж дзвенить усе сміхом. А це Наталочка з Валериком заливаються щебетом. Від усього того і у мене ніби сонце у грудях зійшло. Привіталися з сином, невісткою та й до столу сіли, як годиться. Оце ж, кажу Марині, приготуй ліжка всім, нехай відпочивають, сил набираються. З місяць же, видно, побудете? уже до сина звертаюсь. Що ви? опередила Василя невістка. Ми й не думаємо стісняти вас. Переночуємо та й в дорогу. У Крим їдемо. А от діток залишимо. Нехай тут молочка поп’ють, повітрям подихають. Та й вам воно веселіше буде. Як же це так? тільки й сказав я дітям. А далі змовчав. Не хотілося настрою псувати ні їм, ні собі. Словом, на завтра випроводжали гостей. Курочку на дорогу засмажили їм, яєчок наклали та на тому й попрощалися. А від онуків і справді одно весілля суцільне. Не дадуть і хвилини відпочити. Наталочка все тягне стару на город, бо дуже сподобалось їй квітки гарбузові зривати. А Валерик, звісно, мужчина, більше біля мене крутиться. Тільки присяду, а він видереться на коліно і просить: Погупай, діду! Ноги вже підтоптані, ломота в них, але гуцаю, ще й приспівую, щоб приємність малому зробити. Минуло тижнів зо два. Онуки до нас звикли, ми до них. Клопітно, правда, зате весело. Мало того, що свої, так ще й від сусідських дітей одбою нема. Хата не зачиняється. А тут телеграма від Сергія. Так, мовляв, і так, зустрічайте Світлану. Приготувались. Зустріли. На довго? запитали у другої невістки. ні, каже, їдемо з Сергієм «дикарями» на Кавказ. Чого ж це «дикарями»? аж остовпіла моя стара. А того, відповіла Світлана, що хочемо культурно відпустку провести. Поїхала й ця. А на втіху нам прибавилось двоє вихрастих близнюків Олег і Вітя. Стало зовсім весело. Одне хоче спати, друге танцювати. Те любить молоко, а те мак тертий. А тут ще, хоч убий, ніяк не розбереш, котрий Олег, а котрий Вітя. Олег, не ходи до хліва, там бека! гукнеш до малого. Я не Олег, я Вітя! Тільки відвернешся, а воно вже на тин залізло. Вітя, злізь, бо впадеш! казочки слухати, вранці на прогулянку ходити, а після обіду метеликів ловити. Ви вже дивіться за ними, а я буду більше на ставку час проводити, загоряти. Цього разу я вже самопливу не допустив. Треба ж якось рівномірно навантаження розподілити. Оцих новеньких, гладячи голівки Марійчиних діток, пояснив я Марині, закріпимо за тобою. У мене троє і у тебе троє. Так буде справедливо. Е-е-х! зітхнула моя стара. Казки то я їм розказуватиму, на прогулянку водитиму, а ось як метеликів ловитиму? Не ті роки. Та й люди щоб не…

Бібліотека | Журнал перець | Контакт | Зиз | Карикатури | Комар | Лис Микита | Сатира

Copyright © 2021-2026 "Перець - гумор і сатира"