Журнал Перець
ВЕСЕЛА РЕСПУБЛІКА

Журнал Перець 1963 №19 Сторінка 3

/ Журнал Перець /Архів / Рік 1963 / № 19 / Сторінка № 3
Журнал Перець 1963 №19 Сторінка 3. НЕ ЗБАГНУ Ні, не збагну... Ти весь із протиріч Чи ти за сонце, чи за вічну ніч... В статтях весну прославив. А у книгах Гнила відлига. БРАТТЯ Поет Сироп і критик Кадигроб Одвіку вороги непримиренні. Лиш заведе Сироп свої «пісні натхненні», А Кадигроб його ломакою у лоб!.. Було б Непримиренних примирить Ви ж браття: Від обох однаково нудить... ВИКРИВАЧ Він пильнував, як вірний страж недремний, Усе життя своє буремне. Він помічав, шукав, ловив, виводив Чужі гріхи на чисту воду. Він викривав до смерті все життя. Бо сам боявся викриття... Юрій ГЕРАСИМЕНКО. м. Харків. ДАЛИ ПЕРЦЮ! Добру славу львівських промислових фірм частенько затьмарюють бракороби. Так, недавно відома меблева фірма «Карпати» випустила велику партію бракованих шаф. які експонувалися у нас у № 12 журналу на «Виставці шир-нетреба». Після виступу Перця Львівський раднаргосп відзначив бракоробів. У п'ятьох із них за випуск браку утримано зарплату, в тому числі з директора фабрики т. Маснова, а начальника ВТК фірми Кричмаря знято з роботи. Щоб не ганьбив фірми! (КАРТИННА ГАЛЕРЕЯ) Такі вже майстри, такі умільці на білому світі водяться, що хоч портрети з них малюй. Подивишся на викрутаси такого майстра і приходиш до висновку підходить! Прямо проситься цей тип у картинну галерею «Перця». КАЗАНСЬКА СИРОТА Михайло Теленченко хоч багато творить, але мало говорить. Він здебільшого співає. І завжди одну пісню: У сусіда хата біла, У сусіда жінка мила, А у мене ні хатинки, Нема щастя, нема жінки. Навіть у кабінетах виконкому Жовтневої райради м. Києва та перед суддями цього ж таки району Теленченко голосно та слізно цю пісню виводить. Особливо натискує він на сло-ва: А у мене ні хатинки. Нема щастя, нема жінки... Чому ж це лиха доля так немилосердно знущається з сіромахи Теленченка? Почалося все з красивої і безвинної квітки гладіолуса. Прителіпав якось Теленченко на ба зар і побачив, що люди охоче гладіолуси купують. Тут він і задумався. Правда, недовго думав, а зразу ж до роботи взявся. Майже все своє подвір’я накрив скляним дахом. А під склом гладіолуси почав вирощувати. Дивуються сусіди, питають Теленченка: І навіщо ото одній людині стільки квітів? Як то одній?! в свою чергу дивується господар. Я люблю квіти. І жінка любить. А теща вмирає, як не покажеш їй вранці гладіолуса! * Відповівши отак цікавим, Теленченко навантажується квітами і пре їх на базар. А на базарі цуп-луп з кожного любителя краси та в кишеню. Гендлював би й далі Теленченко квітами, так на ж тобі почав прискіпуватися фінвідділ. Довелося прощатися з гладіолусами. Переключився спритний чоловічок на помідори. І знову почали дивуватися сусіди: навіщо ото одній людині стільки помідорів? А в Теленченка відповіді, готова: У моєму організмі нестача вітамінів. І жінка дуже любить цю овоч. А теща, як не з’їсть за день два-три кіла помідорів, то ввечері криком кричить од різачки в животі. Та й знову на базар. Знову цуп-луп та в кишеню! Що можна надбати за ті гладіолуси та помідори?! скаже жалісливий читач. Суща ж дрібниця! Виявляється, що на отих квітах та плодах червоних Теленченко двоповерховий домик звів. Кожен може замилуватись ним. Стоїть він на вулиці Сонячній під номером 16. А коли почали збиратися хмари над викрутнем Теленченком, то він сказав: «На мені вони покатаються, як на їжаку!» Та й розвівся з дружиною, вигукнувши: Нічого мені не треба! Віддаю все зажерливій жінці та ненаситній тещі! Нехай вони подавляться моїм добром! І сидить тепер спокійно у своїх хоромах, спекулює та все співає: г А у мене, сиротинки, Нема щастя, нема жінки. Любити і вирощувати квіти нікому не забороняється. 1 споживати помідори рекомендується. Але ж дерти за них грубі гроші та хороми зводити це вже вибачайте! СТАРИЙ ЛИС У кожного крутія манера своя. Теленченко гладіолуси і помідори саджає. А от Володимир Кушнір закопує в землю звичайнісінький... ка- ХВІСТ В РОЗУМІННІ... ...«А такі факти можливі, якщо люди вважають, що без п’янки немає веселості, коли свідомо збуджують себе так, щоб втратити контроль над собою і перейти межу недозволеного, дати волю низьким інстинктам, кого захоплюють «принадності» такого «веселого» життя, яка спустошує людину принижує її, доводить до рівня тварини?» Прочитавши оцю сентенцію, я мимоволі здригнувся і глянув довкола себе Ні, з глузду, здається, ще не з’їхав. Але, подолавши до кінця замітку старшого викладача В. Г. «Дорожити честю змолоду», зрозумів, що таки можу з’їхати, якщо буду систематично знайо- митися з мовно-стилістичними вправами «Молодого будівельника» багатоти- ражки Дніпропетровського будівельного інституту. Ось тільки деякі «перльї ньія» з трьох номерів, «Маючи добрий запас знань. V нас було багато інженерно- многоцен- шкіл ьних зайвого ча- су», пише студентка В. М., наслідуючи стиль чеховського героя, в якого, «подь-езжая к сей станции, с головьі слетела шляпа ». «Не потерпимо моральних потвор», заявляє старша викладачка Н. Г. А далі з піднесенням та подробицями розповідає про «з’явлення» в «морально за-непалого» юнака «легковажних зв’язків» і про те, що ж з цього вийшло: « Що, має народитися дитина? Яка неприємність! і без зайвих балачок В. М. знахабніло пропонує «коханій» зробити аборт...» Покінчивши з цією статтею на вельми цнотливу тему та дізнавшись далі, що «культура повинна бути взаємною», та що «днями відбулась перша звітно-споживча конференція», я взявся за фейлетона…

Бібліотека | Архів | Контакт | Зиз | Карикатури | Комар | Лис Микита | Обкладинки | Про Перець | Рейтинг

 Copyright © 1922-2024 "Перець"