Журнал Перець
ВЕСЕЛА РЕСПУБЛІКА

Журнал Перець 1963 №09 Сторінка 4

/ Журнал Перець /Архів / Рік 1963 / № 09 / Сторінка № 4
Журнал Перець 1963 №09 Сторінка 4. На жаль, ще не перевівся в нас такий сорт людей, про яких говориться: і не сій, та вродять. Як та падалиця. їх можна зустріти не лише на базарах, базарчиках, «товкучках», а й біля фірмених магазинів і готелів, на стоянках таксі й тролейбусів, навіть біля театральних кас і в підворіттях. Вони ходять, озираються, до чогось приглядаються, принюхуються, люб’язно посміхаються, кудись таємниче закликають... На вигляд ці жучки гарно одягнуті, чемні, а на обличчях такий вираз, наче вони тільки й живуть для того, щоб робити людям добро... Якось, прогулюючись, зайшов я до мебльо-вого магазину і почав оглядати добротні шафи, столи, стільці, дивани. Зразу ж підплив до мене отакий «симпатичний», чоловічок. Вибираєте? питає. Вибираю, кажу. Він глянув на мене такими привітними очима, наче ми знайомі ще з дитинства, або принаймні з часів другої світової війни. Похитав головою і скептично промовив: Хіба це мебля?.. Не шафа, а, пробачте, таке, що його тільки на городі ставити... А тахта, як баржа часів цариці Катерини... А чому? кажу. Меблі пристойні. Він знизав плечима і каже: Видно ви, дорогий, не в курсі дєла, як говорив Галушка... Та поки додому довезете, оця шафа розсиплеться! Згадаєте мої слова... Я навмисне не заперечував, щоб почути, що ж далі скаже цей «доброзичливий симпатяга». Тим часом він продовжував: От я знаю меблі... Люкс, шик! А де той «люкс» і «шик»? запитую. Чоловічок ухопив мене за гудзик піджака, потяг за велику шафу і шепче: Ні, ви мені скажіть па повному серйозі: хочете придбати справжні меблі? Хочу. Тоді я вже для вас постараюсь, як ніхто... Бачу, що маю справу з інтелігентним і культурним чоловіком, а не з якимось там... і дивився такими ласкавими очима, наче ладен для мене й небо прихилити. У мене приятель завідуючий магазином... Тут недалеко... Ходімо, і багатозначно підморгнув. І хоч я не збирався купувати ніяких меблів, все ж вирішив пройти, щоб ближче познайомитись із тим жучком. І повів мене «симпатичний» чоловічок не просто в магазин, а якимись темними закапелками, заваленими порожніми діжками і ящиками, ламаними меблями і надщербленими раковинами, іржавими ваннами та унітазами... Куди ж ми йдемо? запитую. Ша, - шепче чоловічок. Пройдемо, щоб без ніякої черги... В курсі дєла?.. Нарешті потрапили за лаштунки мебльового магазину. Нас зустрів кругленький чолов’яга у тенісці під колір меблів. Потис руку моєму незнайомому супутникові, який ніжно заговорив: Привів покупця во! і показав великий палець. Товариш хоче придбати меблі люкс, шик! Так що, будь ласка, показуйте все найкраще. Дивіться, вибирайте, байдуже промовив чоловік у тенісці й пішов. У напівтемряві розглядаю товар. Меблі виявились точнісінько такими, як і в тому магазині, де я щойно 'побував. Правда, «симпатичний» чоловічок на всі заставки вихваляв і шафи, і дивани, і стільці. Що ж ви хвалите, коли тут усе таке ж саме, як і в тому магазині? кажу. Таке, та не таке, вів він солоденько. До того ж я сам вибиратиму. Постараюсь, щоб все підігнали, підправили, упакували і доставили, як лялечку... Тут я вже остаточно розкусив цього «симпатягу» і навмисне запитую: Чим же я буду вам зобов’язаний за таку благородну турботу? Пара пустяків... Як для вас, всього двадцять карбованців., А за що це? запитую. За що?.. Ну,' за те, що привів вас сюди, порекомендував. Нарешті, ви матимете ті меблі, а не якесь барахло. Вік будете дякувати... Ні, кажу. Хабарів я ніколи не брав і сам не звик давати. І прямую до виходу. Чоловічок супроводжує мене, умовляє... Потім починає сіпати за рукав і вже не таким симпа гичним голосом каже: Е-е-е, громадянине... Так же пе культурно з вашого боку... Я стільки часу згаяв, а ви... Що я? питаю уже сердито. Хоч трояка дайте. Мені, правда, хотілося дати йому тричі у ву хо, але стримуюсь і виходжу. А слідом почув уже зовсім пе доброзичливий голос: Хам ідіотський' Рішуче зупиняюсь, оглядаюсь. Та «симпатичний» чоловічок зник, як щур, серед ящиків, діжок та унітазів. * А скільки таких «жуків-добродійників» шни-ряє біля взуттєвих магазинів та універмагів, біля житлових управлінь або там, де мають здавати в експлуатацію нові будинки... Вони знають, як будинки розплановані, де зручні квартири, де і як проведено каналізацію. Знають, коли саме видаватимуться ордери на квартири. Тут вони, як кажуть, справжні «квартир-мапстри». Про одного з таких нещодавно розповів мені знайомий молодий робітник. Почав він…

Бібліотека | Архів | Контакт | Зиз | Карикатури | Комар | Лис Микита | Обкладинки | Про Перець | Рейтинг

 Copyright © 1922-2024 "Перець"