Журнал Перець
ВЕСЕЛА РЕСПУБЛІКА

Журнал Перець 1964 №24 Сторінка 3

/ Журнал Перець /Архів / Рік 1964 / № 24 / Сторінка № 3
Журнал Перець 1964 №24 Сторінка 3. ИВЕ собі в одному районному центрі Ни-нон Мартинович Ба Я Я лабуха. Уже багато ро- Я Ж Л мів чесно працює на Ш лЯ! Я Я посаді... иЯЯ Я Я Живе Никон Марти- Я я Я Я нович лише удвох з ЯЯ Я Я дружиною Фросиною ЯЯ Я ( ' Павлівною. Фросина Я Я я ЯГ Павлівна неперевер- Я Я Я Я к шений кулінар. Недар- Я Я Я Я Ж ма колись училась на Я Я курсах кулінарії і пра- ЯЯ Я цювала старшим по- варом у районній лікарні. Ось і зараз вона з самого рання пече, варить, смажить, метушиться. Та воно й не дивно: має приїхати з області зустрічати Новий рік прямий начальник Никона Мартиновича. Подружжя весело розмовляє, радиться, як і всі люди перед Новим роком. Раптом у двері хтось владно постукав. Хіба Петро Петрович? насторожено промовив Никон Мартинович і побіг у коридор. На порозі з’явився високий мужчина, в поношеному офіцерському одязі, в простих чоботях і з саморобним сундучком у руці. Добрий вечір вам у хаті, промовив прибулий, нагнувши посивілу голову. І поставив сундучок під стіну. Е-е-е, Фросю, почав Балабуха, винувато глянувши на дружину. Знайомся. Це офіціальний друг мого дитинства.... Фросина Павлівна. Олександр Федорович Майоров, відповів гість, цокнувши закаблуками. Господарі ніяково перезирнулись. В їхніх очах і позах можна було прочитати народну поговірку: «Непрошении гість...». Ти знаєш, друже, аж не віриться, що зустріну тебе живого й здорового. Мені як сказали в селі, що ти тут, так я на попутну машину і сюди) Дорога моя Балабушка, скільки ж це ми не бачились? і, обнявши свого друга, Майоров сів з ним разом на диван. Чекай, чекай, закліпав очима Балабуха. Мабуть, років з тридцять... Тридцять та ще й з добрим гаком, відповів, посміхаючись, Майоров. І ось друзі Дитинства зустрілися знову... Ви уявляєте, Фроси-но Павлівно, яка це радість! Адже ми з Нико-ном в одному році родились, разом до школи ходили, разом пасли свині, стерегли баштан. Навіть сливи разом крали у діда Боровського. Пам’ятаєш, Никоне? Господар розгублено глянув на дружину, на сундучок і знизав плечима. Ти хіба не пам'ятаєш? Тоді з нами був і Яшка Канюченко. Цікаво, де він зараз?.. Балабуха розвів могутніми руками і тихо промовив: І про сливи офіціально не пам'ятаю... І Яшку теж... Це ж який Яшка? Біля кого він жив офіціально? Та третя ж хата од вас! Ні, хоч убий, не пригадаю... А Івана Харченка, Катю Різниченко, Шурну Усатюка?.. Це ж наші однокласники! Нинон Мартинович закліпав очима, глянув на дружину і мовив: І цих не пам’ятаю... Знаєш, роки... Офіціально все змивають з пам’яті і несуть, як опа-лий лист... Ну, а ти ж як і де?.. Не люблю, друже, про себе розказувати. Мені б хотілося почути про тебе, про наших ДРУЗІВ. Десь офіціально працюєш? серйозно запитав Балабуха. Та ні. Так, мандрую собі, потроху пописую... Тим часом Фросина Павлівна колюче зиркнула на сундучок, вийшла до другої кімнати і зразу ж гукнула: Никоне Мартиновичу! Тебе до телефону! Балабуха побіг. Між подружжям відбувся тихий, але дуже напружений діалог: Що воно за суб’єкт прийшов? запитала Фросина Павлівна. Ну... каже, друг дитинства, з одного села. Хоч я його офіціально й мало пам’ятаю... Ти глянь на його одяг, на сундучок... Не інакше, як щось канючитиме, бо дуже милим другом прикидається... Ще, чого доброго, захоче переночувати... А що скаже Петро Петрович? Не плюне лі же йому в вічі... Спробуй у готель опреділити, поки не пізно, натискала дружина. Як же його зробити? Снажи, що моя сестра при смерті і ми негайно йдемо. Це ж твій друг дитинства!.. Пригнічений і зів’ялий зайшов Балабуха і закрокував по кімнаті. Що з тобою, друже? запитав Майоров і підвівся. Щось трапилось? І не питай... Сестра Фросини Павлівни... Сестра... так раптово і дуже захворіла, що нам зараз же треба бігти. Це велике горе, співчутливо промовив Майоров. Поспішайте, рятуйте людину. Потис руку Балабусі, взяв сундучок і попрямував до дверей. Проводжаючи, Балабуха схвильовано говорив: Пробач, що так неофіціально вийшло... І радість, і горе зразу... Це б треба було по чарчині випити заради зустрічі і Нового року, хоч я, правда, й не п’ю... Але горе, і так жалібно скривився, наче в нього зразу заболіли всі зуби. Ні, ні, не турбуйся, друже. Горе є горе. Поспішайте! А ти ж куди зараз? Думаю в готель, коли місце знайдеться. Знайдеться! полегшено промовив Балабуха. Я…

Бібліотека | Архів | Контакт | Зиз | Карикатури | Комар | Лис Микита | Обкладинки | Про Перець | Рейтинг

 Copyright © 1922-2024 "Перець"