Журнал Перець
ВЕСЕЛА РЕСПУБЛІКА

Журнал Перець 1964 №22 Сторінка 6

Журнал Перець 1964 №22 Сторінка 6. Мал. С. ГЕРАСИМЧУКА * - ** Поема ЛЮДИНА СВІДОМА Тепер я знаю, що таке «верх обурення». Це коли виникає бажання влетіти без усяких церемоній в кабінет нашого голови завкому Соломки, ним об дубовий стіл, щоб або-або... Або стілець вдрізки, або стіл пополам. Але я не можу влітати в кабінет і стілець, бо я людина свідома, середньою спеціальною освітою. От Телепень може. Йому все можна. І гепати, і лаятись, і п’яним на роботу виходити, і ганьбити все і всіх, бо він зовсім несвідомий, і освіти в нього щонайбіль- в кабінет нашого голови схопити стілець і так гепнути хапати культурна і з некультурнии ше три класи на двох з братом. Адже, коли він хуліганить, кому: «А ще культурний» або: «А ще з освітою!» коли він не скажеш та- як він у школу хо- свідома, Жук-водолюб. Сонечко. Жук-гнойовик. Жук-бронзовик. Такого перевиховувати всі умови для мості. треба, створювати розвитку його відсталої свідо- 0 0 мені зтягнувся рарбуємо, рестав- там що його з мебльового магазину й поклали на вантажну поліровані боки вигадливі хоч ло в кімнати. Коли два привітних вантажники винесли обережно поклали на машину мою покупку, хтось енергійно смикнув мене за рукав. Неголений суб’єкт прошепотів на вухо: «Ремонтуємо, руємо!» Я відповів, що в мене нема чого ремонтувати, фарбувати, реставрувати. Але неголений багатозначно посміхнувся і сказав, що його завжди можна бачити тут біля магазину... Куплене мною крісло-ліжко стоя-найпочеснішому кутку моєї Мал. БЕ-ША голений мене. суб’єкт уже чекав на Що, реставрація? спитав він... Я погодився на всі його кабальні умови. Та після І хоч ретинали химерні тріщини, в усі боки бахрома оббивки, було ніщо в порівнянні з тим, що , ч* його дряпинки і стирчала це пе- ** и я міг одночасно сидіти в кріслі й спати у ліжку. Та тільки-но я моїй обнові, як піді мною щось мелодійно писнуло, коротко заверещало, дзвінко луснуло. Здавалося, що десь там усередині струна. Я почував себе, мов кошеня на клавішах рояля: при найменшому русі піді мною все дзвеніло й верещало. Уранці я побіг до магазину. Не- на лопнула відвідин мене чекав інший сюрприз. Крісло слухняно перетворилось на ліжко, але стати знову кріслом категорично відмовилось. І тоді я прийняв сміливе рішення: відвезти його назад до магазину. * Голубе, люб’язно пояснив мені завмаг, крісло-ліжко Алуш-тинської мебльової суцільний брак. Я тих крісел повернув бракоробам на майже сотню. Вирішив повернути майстра на І тоді я відвезти бракоробам фабрики це рабрику своє чудо- крісло і я. ...Першим, ного я зустрів у цеху мебльової фабрики, був робітник, - - - який ритмічно стукотів молотком. Я поцікавився, що він робить. Пресую, пояснив робітник. Я не повірив. я Чому теплої води немає? От дивак! Що це вам літо?! З Грицьком Телепнем ми ровесники, завод прийшли з однієї школи ФЗН, на квартирі деякий час разом жили, шляхи наші розійшлися. той час завод новий гуртожи-ньому виділялись в ми V о але І на одній потім Пресування молотком?! Та навіть наші прадіди не наважилися б на таку кустарщину. Не думайте про нас так погано, сказав робітник. Ми не такі вже й бідні. У нас на фабриці є чудовий паровий прес. Але його ніяк не зберуться встановити. Ось він. Прес стояв на подвір’ї, оточений кучугурами сміття. Ах, яке це було подвір’я! Справжнє кладовище автоматів, Ж-Ж 1 ха і мовчки постояти так біля стругальних і шліфувальних верстатів, що здіймалися серед різного мот- не --------------------------, різних пристроїв. Хотілось зняти капелю- лоху обелісками безгосподарності. Навіть цеховий вентилятор і той вентилювався на подвір’ї. А посередині, жало кілька витворів ських меблярів, потрапити до щасливого споживача, ті витвори випробовувалися тут кілька просто неба, алуштин-Певно, перш ніж ле- дощем і вітром на міцність. і все ж, дивлячись на ці меблі, не можна було не захоплюватись. Адже, скажімо, було схоже на крісло-диван, на трюмо-рояль або палку-стілець. що в такому хаосі, за такої організації праці тут могло взагалі щось з’явитися на світ. Самі дивуємось, казали робітники й червоніли: ли до компліментів. Звичайно, мені закортіло зустрі- крісло-диван зовні а не Навіть не вірилося, г організації вони не звик- тися з директором цієї ної ------- - Але двері його кабінету були зачинені. Директора викликали на засідан-комітету фабрики т. І незвичай-Ретісовим. ня комітету партдержконтролю. Певно, не для вручення грамоти, повертався Я незадоволений. Мені не так хотілося побачити самого директора, як крісло, на якому він сидить. Невже воно тутеш-рабричне? нє, Якщо тан, то рівнин. Бо всидіти на бракованому кріслі не кожен уміє... Ретісов просто ча- з»: П. ЮРОК. ОЙ, ДНІПРО-ДНІ ПРО... (БУВАЛЬЩИНА ПРО ТЕ, ЯК Я ОДИН ДЕНЬ ПРОВІВ) В…


 Copyright © 1922-2024 "Перець"