Журнал Перець
ВЕСЕЛА РЕСПУБЛІКА

Журнал Перець 1964 №02 Сторінка 5

(Народні усмішки)
/ Журнал Перець /Архів / Рік 1964 / № 02 / Сторінка № 5
Журнал Перець 1964 №02 Сторінка 5 - Народні усмішки. НАЛЯКАЛА ТЕЛЕВІЗОРОМ По колгоспній радіотрансляційній сітці лунає голос бригадира: Дрімайленко Іван, чому знову не виходиш на роботу? Мамо, я ж просив виключити радіо, каже Іван, перевертаючись на другий бік. Ти ж диви, чого захотів радіо виключити! Та я ще й телевізор куплю, щоб тебе, ледачого, не тільки по радіо, а й по телебаченню транслювали. Записав О. С. КУЧЕРУК в селі Ніврі. Мельнице Подільського району, Тернопільської області. РОЗКАЗУВАТИ ЧИ СЛУХАТИ? Приїхав в одне село дяк і оселився в хаті якогось панка. А дяк цей любив перед сном слухати назки. От він і звертається до панка: Найди мені такого мужика, щоб він знав багато казок. Господар звелів привести старого мірошника, який славився своєю балакучістю. От заходить той у панські хороми і розгубився. А дяк каже: Чого дивишся, як баран на нові ворота? От якби був покірним рабом церкви, слухався пана, то й сам мав би такі хороми. Мірошник повернувся до пана, що стояв позаду, і питає: Пане, ви мене привели розказувати чи слухати казки? Повідомив Є. ТУРЕНКО З с. Аіідреаполь. Калінінської області. ПЕРЕПАЛО, ТА МАЛО Дивишся ти на мене, Васю, а того й не знаєш, що твого друга ледь-ледь не накрило. Ще б хвилиночку, ні ще б секундочку, і повезли б мене туди, де стоять самі хрести. Слово честі, більше в шахті не спатиму. Воно б, може, і сьогодні не потягло, та все ж ду мав: «Навіщо ті рейки укріпляти, коли все од но ставочку путьового запишуть? А як шахта план перевиконає, то ще й премію дадуть!» Ху, аж страшно, як згадаю! їй-бо, ще й досі не ві-риться, що всі ребра цілі! А говорив же майстер: «Ти ж, Євгене, по закутках не ховайся, забивай костилі, підводь шпали». А я, пуста макітра моя, забив один костиль, зиркнув на одну шпалу, і в західний тупик! Там заліз у порожню вагонетку, «пристібнув» з вовчим апетитом «тормозок» і лаштуюся: «Ну й захропу я в цій вагонетці, як в каюті корабля далекого плавання». Аж чую: котиться моя вагонетка, пхає її хтось, аж сопе. Прислухаюсь: голоси якихось хлопців і начальника транспорту Никифорови ча. «Оце, журюся, попав, так попав, що й виткнутись страшно. Мало того, що в шахтарській «Колючці» намалюють, ще й упряжечку підріжуть». Забивсь калачиком у куточок двотомної вагонетки і нічичирк. Сопу нищечком у пазуху та обдумую, як би його та вистрибнути, щоб і Ни-кифорович не засік, й упряжечка не згоріла. Раптом чую: вагонетка моя тпру. І Ники форович отак каже: «Спочатку, хлопці, вантаж те оце, а потім оте». У мене й серце в п’яти. «Добре, думаю, як вантажитимуть щось дріб неньке. А як опецькувате, ото мені і ребра по ламають». Скрутивсь ще дужче калачиком в куточку вагонетки. Втягнув голову в плечі, насуваю каску аж на…
 Народні усмішки

Бібліотека | Архів | Контакт | Зиз | Карикатури | Комар | Лис Микита | Обкладинки | Про Перець | Рейтинг

 Copyright © 1922-2024 "Перець"