Перець
ГУМОР І САТИРА

Перець 1965 №03 Сторінка 3

/ Перець /Журнал перець / Рік 1965 / № 03 / Сторінка № 3
Перець 1965 №03 Сторінка 3. Колись казали, було, про мене: «От хлопченя! Аж на диво чемне!» Повчала мати: «Знай, любий сину, Що чемність дуже вкраша людину...». І так хотілось, повірте, люди, Усе життя своє чемним бути. Та що таїтися?! Скажу прямо Й самокритично: Зробивсь я хамом... КОЛИ Я БУВ хлмом? Впустіть поїсти, благаю слізно, В їдальню ж, бачите, йти вже пізно. Ти що глухий?! У нас місць немає! (Це вже мене швейцар ображає!) Стривай, провчу ж я личину вражу На злість візьму, і його ображу! Запам’ятає мою науку!.. І... піврубля йому тиць у руку! А сам тремчу, бо воно ж не жарти Людину чесну так ображати!.. Офіціанти, було, раніше За столик просять якнайчемніше, Та ще й обслужать якнайскоріше, Було, старалися, що є сили, Ще й знов навідатися просили. А я ж, хамлюга (признатись мушу), Плював за це їм у саму душу! Було, приходжу до перукарні Майстри звиваються, як ошпарені. І вже як зроблять ту стрижку модну, То хоч на виставку міжнародну! Робили лялечку з мене завше, А я ж, свинота, їх ображав ще! Кравець, бувало, (о, рідна нене!) Так упадає вже коло мене, І з цього боку, і з того боку, Та ще й пошиє усе до строку, І зробить з мене таку картину, Хоч виставляй бери на вітрину. А я ж, скотина, на це не зважу. Та під кінець ще його й ображу! В таксі шоферам також щоразу Наносив прикру, важку образу. Та (навіть можу покликать свідкі Якось обходилось без конфліктів... Аж раптом бачу: висять плакати, Просять нікого не ображати, Та й у газетах про те ж читаю... «Гей, чоловіче, собі гадаю, Чим завинили ті славні люди, Що ти їм настрій оце паскудиш?! Та чи зраділа ж би твоя мама, Що ото має синочка-хама?!» І сам собі наказав я строго: «Кінець! Не смій ображать нікого!» І що, гадаєте, вийшло з того?.. Мене знайомі офіціанти Щось перестали упізнавати. Як неживі мені їсти носять, І знов навідатися не просять. У перукарні (о боже милий!) Перукаря ніби підмінили: То сям, то там ускубне і годі! Хоч горобців лякай на городі! Кравець мізинцем за вухом чуха: «Роботи, каже, по самі вуха». А як пошиє, то й рідна мати Могла б в одежі тій не впізнати: То клишоногий, то кривобокий (Вже й не кажу, що минуть всі строки!). Таксист, буває, так гляне, вроді Я щонайменше жебрак чи злодій... «Що за халепа, собі гадаю, Ніби нікого ж не ображаю, А так на мене глядять немило...» Нарешті, очі мені одкрило... Йду в ресторан, аби щось поїсти. Немає, кажуть, вже місця сісти. Швейцар на дверях стоїть стіною І говорить не хоче зі мною. «Зараз, гадаю, впаде в амбіцію І покличе сюди міліцію». А він, дивлюсь, одчиняє двері, Та не…

Бібліотека | Журнал перець | Контакт | Зиз | Карикатури | Комар | Лис Микита | Сатира

 Copyright © 2021-2026 "Перець - гумор і сатира"