Журнал Перець
ВЕСЕЛА РЕСПУБЛІКА

Журнал Перець 1965 №13 Сторінка 4

/ Журнал Перець /Архів / Рік 1965 / № 13 / Сторінка № 4
Журнал Перець 1965 №13 Сторінка 4. -'і у рветься до раю найправедніших хдиживЕ цем світі Трісла проклята виразка, стався масивний вибух крові, і мене, Микиту, непритомного доставили до лікарні. Влаштували, однак, на коридорі, бо в кімнатах вільного місця не було. В голові настирливо, повторно маячилось: «Був у собаки пан, він його убив, поховав і на гробі написав: «Був у собаки пан, він його убив...». Не так. Перекручуєш. Навпаки: «Був у пана собака, він його убив... і т. д », почувся милозвучний жіночий голосочок. Глянув. У головах біля ліжка стояла дамочка причепурена і одягнена за останніми зразками мод вільного світу: губи були змазані якоюсь зеленню, під очима синяки, немовби їх хтось кулаком попідбивав, брови тонесенькі, чорні, очевидно, обскубані, а причіска величезний кущ, подібний до лелекового гнізда. Груди стирчали, як вим'я у кози, а тоненькі штанчата так прилипли до фігури, що можна було й без них обійтися. Дамочка ласкаво усміхалась. Не пхай свого носа, не твого розуму справа, гнівно кажу. В мене і собака може мати пана, а не лишень пан собаку. Хто ж ти така будеш, леді? Я твоя неминуча смерть! Я подивився на неї і розреготався. Справді було смішно. Ти Фіфі-сучка. Ось хто. Забирайся! Шукай старших... Ні, голубчику, я твоя смерть. Мені все одно. Скошую всіляких, навіть немовлят. Не галасуй. Нічого з того не вийде. Збирайся. Хотів крикнути: «Лікарі, рятуйте!», але з уст ні звуку. Тіло обважніло, похолодніло і душа випорхнула з нього... Взявши мене під ручку, Фіфі-сучка, моя смерть, привела мене до райської брами, постукала. Брама автоматично одчинилась. В середині просторої приймальні своєї черги чекав якийсь пузатий кардинал, а св. Петро розмовляв по телефону зі св. Марією. Марічко, інформував він. тут якийсь кардинал до нас. Каже, що заслужив на тому світі, ще й на тебе покликається... Як його звуть? спитала св. Марія. Якийсь Пуччіні гладкий. Що з ним робити? Чекай, почекай... Ага! Пригадала! Та це ж отой брехун і наклепник, який на тому світі пустив тишком прегрішні слухи, що я повія, мовляв, бастарда народила... До пекла з ним хай чорти топлять з нього жир! Єсть! гукнув св. Петро. Архангеле Михайле, скомандував він, тримаючи далі трубку в руці, проведи цього бебехача в пекло під найсуворішим конвоєм. Наказ з самої гори... Марусенько, відновив розмову св. Петро, допоможи, люба. Я вже знемагаю не можу ж вічно стирчати біля цієї чортівської брами. І я хочу жити! Коротко потребую зміни після восьмигодинної нудної праці, а то, бігме, вийду на страйк! Петрусю, Петю, мій дорогий, як же я можу тобі допомогти? Спробую намовити сина він послушний малий, а тимчасом корись долі. Така воля божа... А ось ти можеш мені допомогти. Я йду брати душ шарко. Обжиріла трохи, ще можуть, не дай боже, старухою прозвати... Хочу сьогодні погуляти. Знайди мені підходящого кавалера стрункого красеня. Чи знайдеться такий серед праведних? Слухаючи прохання, св. Петро чухав потилицю. Ти що. Марійко, ума-розуму позбулася? Хіба сама не знаєш? Серед праведних самі товстопузі кардинали, архієпіскопи, епіскопи, всілякі мандрити та їм подібні. Аж бридко! Петю, а може, в пеклі знайдеш? Добре, Марічко, негайно пошлю свого шпіона... Це була несподівана і прецікава розмова. Я слухав, роззявивши рота. Значить, і святі мають свої проблеми. А св. Петро, витерши спітніле чоло, тяжко здихнувши, втомлено звернувся до нас. А вам кого треба? спитав він. Це, показує на мене Фіфі-сучка, Микита. Тільки що задер ноги. Хочемо розпорядження: куди йому? Він по професії журналіст, у політиці комуніст. Св. Петро, оглянувши мене від голови до ніг, кивнув головою і задумався. Надходило рішення. Гм, має кваліфікації до раю праведних. Але там зі страшної нудоти вдруге вмер би. Я такого гріха на себе не хочу брати. Веди його до…

Бібліотека | Архів | Контакт | Зиз | Карикатури | Комар | Лис Микита | Обкладинки | Про Перець | Рейтинг

 Copyright © 1922-2024 "Перець"