Журнал Перець
ВЕСЕЛА РЕСПУБЛІКА

Журнал Перець 1965 №17 Сторінка 4

Журнал Перець 1965 №17 Сторінка 4. Мал. С. ГЕРАСИМЧУКА ЧЧГ ЗАТрИПащ А у тої дівчиноньки мальовані двері ФЕРМА ПЛАН РОБОТІ І ТА ми,» (Зєчіртдми,’» *гдн и ЕЧ1Є ВАМИ У 8ЕЧ1Є ТАНГО лГл «ОЙ у полі дві тополі, Одна одну перехитує» «А за нею козаченько веде коня напувать 'ЙЙГН'І-.їІ'їь' -V- - * « Ой пішов я вулицею, Було мені стидно: Ніс я курку під пахвою, Хвостик було видно» «Вечір прийде, нудьга найде, Ні з ким розмовляти...» М’ЯКІ МУЖИКИ У місті Р. трапився навесні замітний випадок. Один селянин їхав возом на базар, другий повертався з базару; один поспішав на торг, гадаючи, що дуже запізнився, другий, поторгувавши і могорич запивши, квапився додому. І вийшло так, що вози зчепилися навхрест, коні стали дуба, жеребці заіржали до чужих кобил, упряж переплуталася. Жах! Такі випадки в білий день а ще й тепер при загальнім у нас автомобілізмі трапляються не густо. Аж проситься візникам ревнути на весь живіт: Ти як їдеш, сучий сину?! Очі тобі повилазили, шельмо?! Звісно, після словесного обстрілу водії зіскакують з воза, на початок хльоснуть один одного батогом, потім активніший бере до рук більш переконливий аргумент орчик чи люшню. (Найкращий аргумент це дишель, але з ним багацько мороки, і в місті, як-не-як, таки не личить ним орудувати.) Міський люд якось мало звернув уваги: лиш один добродій дивувався, що вози, мов маєві хрущі, зчеплені. ...Зупинилися натомість, як укопані, сільські жінки, що з клунками на плечах ішли тротуаром. Селянки з природи дуже цікаві і над чужим лихом страх як люблять уболівати. Поставали отож цокотухи, клунки бух на землю, самі замінилися в слух і зір, щоб нічого не пропустити з безплатного видовища. Але що ж вони бачать?.. Один хурман тихо шепнув коням: «Назад! А давай!» Другий візник лиш зітхнув неголосно. «Посеред міста така притичина. Коли б я хоч п’яний був!» Поволеньки обидва розплутали упряж, розчепили дишлі, один потягнув коней назад, другий погнав наперед і поїхали кожний своєю дорогою. Ні бійки, ні прокльонів, ні навіть лайки! Селянки, глибоко обурені і повні злості, завдавали собі вузли на плечі. М’які мужики, фе! завважила одна. Ігій! Нікчеми вдалися! спалахнула друга. І пішли... Тарас ФРАНКО. БАТОГАМИ, МАБУТЬ У колгоспі ім. Свердлова, Вінницького району, Вінницької області, розкрадають будматеріали. У Деражнянській чайній, Хмельницької області, хапуги денно і нощно пропивають накрадені у держави гроші. Диктори Лубенського радіо (Полтавщина) заїкаються та шепелявлять. їздовий Кременецького санаторію (Івано-Франківська область) пиячить і кривдить коней. Продавець магазину села Красне, Рожнятів-ського району там-таки на Івано-Франківщині, обраховує покупців. Директор радгоспу «Золоті піски», Цюрупин-ського району, Херсонської області, дохазяю-вався до того, що вівці не дають вовни. Хо дять лисі, як бубони. Секретар сільради села Косівська Поляна, Рахівського району на Закарпатті, видає фіктивні довідки, а у вільний від цієї роботи час активно пиячить. Словом, робиться таке на білому світі, що хочеться або заплющити очі і кудись тікати, або кричати: «Калавур, міліція!» Страшні речі робляться на світі. Ні перчан-ської мітли, ні перчанського пера на них не вистачить. Але давайте не будемо панікувати, давайте візьмемо себе в руки і спробуємо у всіх отих жахах розібратися. Спробуємо ближче до них придивитися. НЕКУЛЬТУИВ... І коли ми розберемося, і коли ми, взявши себе в руки, ближче роздивимось, то виявиться, що все воно трохи не так. А коли ми ще краще роздивимось, то виявиться, що будматеріалів у колгоспі ім. Свердлова ніхто не розкрадав. І ще виявиться, що хоч і п’ють люди у деражнянській чайній (варто було б, звичайно, пити трохи менше, але це інша тема), але п’ють вони за свої, чесно зароблені гроші. Виявиться також, що хоч на лубенському радіо дикторами працюють не Левітани, але диктори там пристойні. Дізнаємось ми також, що коні у Кременецькому санаторії і вівці у радгоспі «Золоті піски»…


 Copyright © 1922-2024 "Перець"