Журнал Перець
ВЕСЕЛА РЕСПУБЛІКА

Журнал Перець 1966 №10 Сторінка 4

Журнал Перець 1966 №10 Сторінка 4. КОНКРЕТНЕ КЕРІВНИЦТВО Результати експерименту з горохом давно відомі і не потребують додаткових досліджень. Коротко, вони укладаються в кілька слів: відскакує горох од стінки, як од чавунного лоба. Навіть якщо горох і стіна мають метафоричний характер, результат однаковий. Говорять солідному дяді: Що ви наробили? Навіть стихійне лихо менше паскудить! А слова оті відскакують від солідного дяді, як від кам’яного муру. Дядю за петельки хапають на нарадах, благають, умовляють: Дбайте, думайте, вживайте, майте голову! А від дяді ті слова, як од стіни горох: не дбає, не думає, не вживає. Йому директиви, накази і постанови: Зробіть оте й оте, припиніть свинячити! Але директиви, накази і постанови відскакують од нього і тихо припорошуються у папках з «вхідними* паперами. Про нього у газетах пишуть і по радіо розповідають злими і нетихими словами, а він і вухом не веде, ніби не про нього мова. Від таких дядів навіть жаби тікають. Де ж мешкають ці дяді, які й жаб страхають? У місті Первомайську, Миколаївської області, на берегах колись чарівно-красивих річок Кодими та Південного Бугу. Пальму першості серед них, безумовно, тримає директор Первомай-ського цукрового заводу Анатолій Захарович Вороній. Серед місцевих аматорів це абсолютний чемпіон по класу губителів природи. Це він довів річку Кодиму до того, що не лише риба, а й кушир у ній загинув, а жаби геть усі повтікали. Самі подумайте, щодоби цукрозавод скидає в Кодиму 6000 кубометрів так званих умовно-чистих вод. Ці води і справді чисті лише умовно: замість кисню вони насичені аміаком. До того ж, ці води як слід не охолоджуються і зливаються у річку при температурі 34 35 градусів. Кожної з цих «якостей», узятих окремо, цілком досить, щоб винищити підводне царство. Мало того, з цукрозаводу течуть ще притоки аварійних кислих вод другої та третьої категорії, які спускати в річки категорично заборонено. Звичайно, цукровики спеціальних каналів для стоку кислих вод не будували. Ці води самі знайшли собі шлях до річки. Уже хтозна-скільки років губителів з цукрозаводу тичуть носом у мертву річку Кодиму, грізно попереджають, пишуть рішучі постанови і ще рішучіші накази, а від губителів воно відскакує, як горох од стіни. А як уже притиснуть їх самих до стіни, вони кричать: А ми не винні! А хто ж винен? Проектанти заводу, «Укрголовцукор», Одеський буряко-цукровий трест та ще Держплан. Ось з кого питайте! Словом, питати, чому цукровики труять у Кодимі рибу, слід не у них цукровиків, а в Одесі або в Києві. Та все ж ми наважилися і в них запитати: А що ви самі робите? Невже за вас мусять думати не де інше, а тільки в Одесі та в Києві? Невже самі ви нічого не можете зробити? Виявляється, І самі цукровики можуть дещо зробити. І довели це. Довели, бо просто під час цієї розмови почали складати план заходів по зменшенню потоку отруйних вод. І сміх, і гріх: виявляється, такого плану…


 Copyright © 1922-2024 "Перець"