Журнал Перець
ВЕСЕЛА РЕСПУБЛІКА

Журнал Перець 1966 №15 Сторінка 2

(Телеграфне Агентство Перця)
Журнал Перець 1966 №15 Сторінка 2 - Телеграфне Агентство Перця. Мал. А АРУТЮНЯНЦА Відвертий і щирий лист керуючому трестом «Стебникхімбуд» В. Д. ЗАВАДОВСЬКОМУ і директорові Стебницького калійного комбінату Є. М. КУДРЯВЦЕВУ Вельмишановні Володимире Даниловичу і Євгене Михайловичу! А запчастини він дістати може? Приводом для цього листа стала чутна. Тан, тан, чутка, в яку я, відверто кажучи, одразу й не повірив, Повідав один знайомий, що довелося йому бувати у вас на квартирах і дива дивнії там бачити. Квартири, каже, хороші, з усіма вигодами, і меблі гарні, сучасні. А от виглядає там усе, каже, послухайте як. У вітальні на столі, покритому дорогою скатертиною, стоїть відро з помиями, на піаніно розкидані брудні тарілки, ножі й виделки, на чудовий найновішої марки телевізор, поряд з кімнатною антеною, поставили чомусь кошик із сміттям, а паркетна підлога густо покрита торішнім порохом і позавчорашніми недокурками. Де ж, посудіть самі, було повірити, що культурні, інтелігентні люди, які керують будівництвом великого сучасного підприємства і самим підприємством, можуть припуститися такої не-кукібності у власній хаті?! Настільки то було несподіваним, що закортіло мені переконатися, чи не є ця розповідь плодом хворобливої фантазії. Отож і прибув я у Стебник. Щоправда, у квартири ваші не завітав, бо з дитинства навчений без запрошення у гості не ходити. Зате побував у селищі, пооглядав корпуси й навколишню територію Стебницького калійного комбінату й будівництво його другої черги. І хоч ображайтеся на мене, хоч не ображайтеся, люди добрі, а дійшов я думки, що коли мій знайомий і перебільшив, то хіба трохи. Бо ж не може, справді, людина вдома показувати зразки акуратності, а на роботі бути учбово-показовим нечупарою. Перед головним адміністративним корпусом я бачив стенди з інструкціями: «Наукова організація праці», «Передовий досвід у будівництві». Інструкції правильні. Та заглянув я за стенди. Трава, що з силою пробивалася крізь купи трісок і дощок, іржавого заліза, ганчір'я і сміття, красномовно свідчила: тут, за стендами, колись зеленів скверик. Так, це був ще не смітник. Це була, якщо хочете, поганенька модель смітника. Справжній смітник розкинувся неподалік його називають монтажним майданчиком. Чого тут тільки не було! Просто неба, загартовані на прикарпатських вітрах і під дощами, лежали поржавілі труби впереміж із новими рейками, і тут же цистерни, металоконструкції, старий ківш екскаватора, нові, хоч вже добряче пошарпані, чани, казани і мальовничі пагорби розмаїтого сміття. На такі пагорби, перерізані розбитими дорогами, баюрами й рівчаками, я раз у раз натикався й далі, мандруючи по території комбінату й селищу. І зразу янось стенд «Передовий досвід у будівництві» видався витівкою жартівника-пародиста. А ще читав я вивішені на видному місці соціалістичні зобов'язання будівельників. Є в них і таке: економити бетон, цемент, пиломатеріали, скло, арматурну сталь. Справді, будівельники добиваються економії. Та коли ви, шановні то- ОБУРЕНИЙ САЗАН (МОГЛО Б БУТИ БУВАЛЬЩИНОЮ, ЯКБИ РИБА ВМІЛА ГОВОРИТИ) Стою в воді... Нема команди «струнко», А я завмер, неначе поплавок, ЖДУ, Жду, мов хлопець першого цілунку, Жду кльову, хоч до пояса промок.. «О рибо, клюнь! Благаю мовчки знов я, Та ж на таку приманку б Клюнув бог! Розпарений з великою любов'ю, Прославлений рибалками горох...». Аж Ледь не розтягнувся у воді я. Рвонуло так, Немов буксир паром... Тримайсь! На тебе вся моя надія, Улюблений рибалками капрон! Тягну, Тягну я тушу півметрову! їй-бо сазан! І я від щастя вмлів... Тягну З таким натхненням, як із тронів Стягали і царів, і королів. І красеня таки хоч і не скоро Я виволік на берег. Гордий страх! Та враз почув лідкреслено-суворе: «За сазана, громадянине, Штраф. Складемо актик...» Що скажу я проти?!. І тут сазан сам допоміг мені Сказав: В цій річці я напивсь гидоти І на гачок поліз, бо очманів... Спускають в річку різні хімікати. Яке вже там життя в такій воді?! Е, ні, не хочу, братці, я здихати, Як гинути то на сковороді! Григорій ПЕЧЕНІВСЬКИЙ. ЧУДО-ДЕРЕВО КРАСНОКУТСЬК. Харківської області. (Наш кор.). У колгоспі «Здобуток Жовтня», Краснокутського району, вирощено липу фантастичного розміру. Нав'язавши колгоспникам членські квитки добровільного протипожежного товариства і ДТСААФ (звичайно, з відповідним відрахуванням певних сум), місцеві окозамилювачі зуміли створити видимість існування цих організацій. Насправді ж ніхто в колгоспі про них і гадки не має. Мал. В. ГЛИВЕНКА МАЛЮНОК-БАЙКА вариші керівники» вирішили зберігати зекономлені матеріали на розкиданих по всій території смітниках, то тут, як мені здасться, припущено якийсь конструктивний прорахунок. І, очевидячки, невипадково із соціалістичних…


 Copyright © 1922-2024 "Перець"