ГУМОР І САТИРА

Перець 1966 №12 Сторінка 7

(Байки)

/ Перець /Журнал перець / Рік 1966 / № 12 / Сторінка № 7

Перець 1966 №12 Сторінка 7 - Байки. ОДНА ГОЛОВА ДОБРЕ, А ТРИ КРАЩЕ Офіціант ресторану Жора Затула ще раз перечитав текст і зітхнув. Фу, нарешті, завдання виконано. Ніби нічого вийшло, але він все одно причепиться до чогось. Такий уже чоловік. Ще жодного папірця не підписав, щоб чогось не виправити. Він уявив собі, як директор читає написане ним, Жорою Затулою, щось мудрує, робить зауваження, і відчув, як у душі прокидається звір. « йому що, знай підписуйся собі під чу жим, привласнюй, можна сказати, авторство. Скоро, дивись, ще листи за нього скаже писати. Тільки й знає: «Кому ж писати, як не вам5 Ви ж філологічну освіту маєте». Ні, голубе, усьому є кінець! Зараз я тобі все, що думаю, викладу». Перед дверима директорового кабінету Жора зупиняється і прислухається У кабінеті тихо видно, директор сам. Затула стукає, тихо відчиняє двері і нечутно підходить до столу. Директор довго не звертає на нього уваги. Нарешті, кашлянувши, видавлює з себе. «Ну?» Ось, прошу, готове! Директор довго і зосереджено вивчає шести-рядковий текст. Нарешті підводить на Жору очі. Да-а, товаришу філолог. А крапочку в кінці речення ставити все-таки треба. Якби ви юді були поїхали за призначенням в оту свою ільську школу, то, безумовно, за таку помилку знижували б учням оцінки. Правильно я кажу? Звичайно, правильно. Сидоре Петровичу. Правильно і до того ж науково обгрунтовано. Директор малює червоним олівцем розкішну крапку, але папірця не повертає. Перечитує ще раз. М-м-да!.. От ви тут пишете: «Гаряче поздоровляємо з наступним святом». А коли розібратися, то свято ж не може наступати. То, скажімо, я можу вам на ногу наступити, але при чому ж тут свято?! Свято що? Свято може наближатися і, розумієте, віддалятися. Коли воно наближається, ми всі радіємо, а коли віддаляється, ми що? Сумуємо, от іменно. Сумуємо, дорогий мій. Ось так, приміром... Правиль но я кажу? Звичайно, правильно, Сидоре Петровичу. І до того ж науково обгрунтовано. Директор закреслює «з наступним святом* і синім олівцем розмашисто пише: «З святом, що наближається нам на радість». А от, раптом пожвавлюється він, візьмімо слово «гаряче». Що значить «гаряче»? Це, дозволю собі зауважити, мій дорогий, коли людину шось дуже припікає, хоч вий Це, можна сказати, формена трагедія для людини То при чому ж, питаю вас, оці трагічні ноти у святковому поздоровленні?! 1 слово «гаряче» покривається хвилястою чорною лінією. Ось так, приміром, задоволено зітхає директор, повертаючи папірець. Тепер мож на поздоровлення передруковувати і розсила ти людям. Тепер я з спокійною душею можу поставити під ним свій підпис. Правильно я кажу? Звичайно, звичайно, правильно, Сидоре Петровичу. До того ж науково обгрунтовано, згоджується Жора. От недаром-таки розумні люди кажуть, що одна голова добре, а три краще. Директор пильно дивиться на Жору, морщиться: «Ну що з нього візьмеш філолог! І до трьох полічити не може». М-м-да, дорогий мій, повільно тягне директор. Вам, як, пробачте на слові, працівникові громадського харчування, людині, яка все-таки має справу не тільки з кулінарними виробами, а й, у певному розумінні, з ариф метикою, слід би знати відому істину, що один плюс один завжди дає два. В даному разі, дозволю собі зауважити, в моєму кабінеті є ніби тільки дві голови моя і, припустімо, ваша. Е-е! ніжно протягнув Жора. Я, Сидоре Петровичу, завжди вважав і вважаю, та й іншим говорю, що ваша голова двох варта, і проти цього мого твердого переконання всяка арифметика безсила. Коли за Жорою зачинилися двері, директор мрійно промовив сам до себе М-да-а! Здається, я не помилився, що послухав тоді Никанора Яковича і взяв цього хлопця В арифметиці він все-таки розбирається. м. кошик. Шановний директоре радгоспу! Я безмірно рада високим удоям ваших корів, захоплена гарним виглядом поросят, щаслива від чудового самопочуття телят, але чи не були б ви ласкаві познайомити мене ще й з людьми? М і н і а т ю и Був такий обережний, що при таємному голосуванні, викреслюючи прізвище начальника, одягав рукавички. Чорні брови в наш час не проблема. Як би ми не захоплювались архітектурою пам’ятників на кладови-щі, але «постійно прописатися» там ніхто не спішить. Ірина ВІЛЬДЕ Це просто жах розмовляти із скромнягою. Тягнеш з нього слово за словом, а він мнеться, опускає соромливо очі, а на обличчі від глибоких переживань грає вся гама сонячного спектру. Візьмемо Яньшина Олександра Івановича. Директора Первомаи-ської фабрики пластмасових виробів. Надзвичайно скромна люди-наї Його за виробничі успіхи похвалити хочеш, а він від тієї похвали відмахується. А хвалити є за що. Первомай-ська фабрика пластмасових виробів випускає чудові доріжки, не менш чудові скатерки і ще кращі наволочки й підодіяльники. З відповідної сировини. її ту сировину ніякими аналізами від натуральної не відрізниш. Хімія, виходить, творить чудеса. А Олександр Іванович жахається: Та що ви... Що ви!.. І так щиро жахається, що мимоволі виникають сумніви: отак людина жахається, коли у неї з виконанням не гаразд Невже план по доріжках зарізали? Та ні, мнеться він, знаєте, перевиконали... Сто п'ятнадцять процентів дали... Боже мій! Значить, скатерок не додали? Та ні, опускає очі Олександр Іванович. По скатерках ажур двісті сімдесят сім процентів... То, може, наволочки план угробили? Двісті сімдесят процентів... Ясно, певно, від підодіяльників план лихоманить... П'ятсот вісімдесят процентів! повідомляє Олександр Іванович. Так і потягло гаряче потиснути руку скромному трудязі. Значить, виконуєте і перевиконуєте. Вдвічі, а то й утричі. Ідете у світле майбутнє з…

Бібліотека | Журнал перець | Контакт | Зиз | Карикатури | Комар | Лис Микита | Сатира

Copyright © 2021-2026 "Перець - гумор і сатира"